Temat: Європа - Katalog OPAC zbiorów

Skocz do pozycji: 1.

Tytuł:: „Chwylowizm” Mykoły Chwylowego: szkoła literacka czy „zboczenie” ideologiczne?
The “Khvylovizm” of Mykola Khvylovyi: literary school or ideological “perversion”?
„Хвильовiзм” Миколи Хвильового: літературна школа чи ідеологічне „збочення”?
Autorzy:: Nowacki, Albert
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/31343627.pdf
Data publikacji:: 2023
Wydawca:: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu
Tematy:: “khvylovism”
Europe
literary discussion
ideological error
“Asian Renaissance”
aesthetics
„хвильовізм”
Європа
літературна дискусія
ідеологічне збочення
„азіатський ренесанс”
естетика
Opis:: Творчість Миколи Хвильового – одного з найвідоміших письменників 1920-х років – має багато білих плям, тому й досі є предметом наукових досліджень як у літературознавстві, так і в політології чи історії. Безперечно, ідеї цього харківського творця суттєво вплинули не лише на хід української літературної дискусії, а й на формування сучасної української літератури. Метою цієї статтіє спроба дослідити явище, відоме як “хвильовізм”, і довести, що воно штучно створене ідеологами комуністичної партії 1920-х рр. Автор звертає особливу увагу на те, що “хвильовізм” не можна трактувати як систему політичних поглядів письменника, а як концепцію розвитку незалежної української літератури.
The works of Mykola Khvylovyi – one of the most recognizable writers of the 1920s – has many blank spots, which is why it is still the subject of scientific research in literary studies, political science and history. There is no doubt that the ideas of this Ukrainian writer significantly influenced not only the course of Ukrainian literary discussion but also the shape of contemporary Ukrainian literature. The aim of this article is to attempt to examine the phenomenon known as “khvylovism” and to prove that it is a phenomenon artificially created by the ideologists of the communist party in the 1920s. The author pays particular attention to the fact that “khvylovism” cannot be treated as a system of the writer’s political views but as a concept for the development of independent Ukrainian literature.
Źródło:: Studia Ukrainica Posnaniensia; 2023, 11, 2; 143-156
2300-4754
Pojawia się w:: Studia Ukrainica Posnaniensia
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 2.

Tytuł:: Наслідки повномасштабної російсько-української війни для позиціонування Тримор’я в глобальній політиці
Consequences of a full-scale Russian-Ukrainian war for the positioning of the «Three Seas Initiative» in global politics
Autorzy:: Тишкун, Юрій
Лопата, Мар’ян
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/16538506.pdf
Data publikacji:: 2023-03-31
Wydawca:: Wydawnictwo Adam Marszałek
Tematy:: регіональна інтеграція
КНР
США
Європейські Співтовариства
Центрально-Східна Європа
regional integration
China
USA
European Communities
Central-Eastern Europe
Opis:: The article discusses the term “Three Seas Initiative” – a product of the adaptation of the philosophical and geographical category “Intermarium” to the description of Central-Eastern and South-Eastern Europe. The thesis is substantiated that the application of the category “Intermarium” to Central-Eastern and South-Eastern Europe is due not only to the “mental geography” of Polish political thought and the practical needs of Polish geopolitics of the 20th and 21st centuries but also to the objectively existing general characteristics of the region (its buffer status between geopolitical powers of Germany and Russia, the lower level of prosperity of this region compared to Western Europe, its predominantly Slavic character, which repeatedly pushes the implementation of pan-Slavist projects in the Central-Eastern and South-Eastern Europe, the trends in social, in particular, cultural, economic and political, which are observed at least since the late 1980s). It is argued that the project “Three Seas Initiative” by A. Duda is a modern reincarnation of the idea of the Prometheists – “Intermarium”, created between the two world wars on the basis of the Jagiellonian idea of the Early Modern Age. This project arose as an opposition of rightwing conservative, poorer EU members to its left-liberal, rich participants with external support from the Eurosceptic, right-wing populist government of D. Trump in the USA. However, the evolution of the Three Seas Initiative finally led it to institutionalization as one of the cores of integration in the modern European Union at different speeds, with an emphasis on the development of cross-border communication and infrastructure projects in the region with the cooperation of the EU and the USA. It is emphasized that after the start of the Russian- Ukrainian war, the threat of its spread to the territory of the “Three Seas Initiative”, which the EU cannot overcome, forces the members of the initiative to seek direct military support from the United States in exchange for Washington’s support in its opposition to Beijing, an ally of Moscow. “Three Seas Initiative” could be perceived as an activation of the role of the region as one of the outposts of opposition to Chinese influence on the planet. In addition, the Russian- Ukrainian war involuntarily led to the achievement of one of the goals of the Three Seas Initiative - the development of the logistics infrastructure of its participants, due to the need to serve large-scale land and air movements of troops and the functioning of “grain” and humanitarian corridors from the European Union to Ukraine. Also, a full-scale Russian-Ukrainian war caused the resuscitation and development of the military-industrial complex of the Three Seas Initiative countries, its integration within the region and the rest of the EU, as well as with Ukraine, the USA, and South Korea, which gives a chance for high-tech economic growth of the participants of the project.
У статті проаналізовано термін «Тримор’я» – продукт адаптації філософсько-географічної категорії «Міжмор’я» до опису Центрально-Східної і Південно-Східної Європи. Обґрунтовано тезу про те, що застосування категорії «Міжмор’я» до регіону ЦСЄ-ПСЄ зумовлено не лише «ментальною географією» польської політичної думки і практичними потребами польської геополітики ХХ-ХХІ ст., але й об’єктивно наявними спільними характеристиками регіону (його буферним статусом між геополітичними потугами Німеччини та Росії; нижчим рівнем добробуту цього регіону порівняно із Західною Європою; його переважно слов’янським характером, який неодноразово підштовхував реалізацію в ЦСЄ-ПСЄ панславістських проєктів; тенденціями в соціальному, зокрема культурному, економічному і політичному житті регіону, помітні принаймні з кінця 1980-х років). Констатовано, що проєкт «Тримор’я» А. Дуди – сучасна реінкарнація ідеї прометеїстів – «Міжмор’я», створеної між двома світовими війнами на основі ягеллонської ідеї Раннього Нового часу. Цей проєкт виник як фронда правоконсервативних, бідніших членів ЄС щодо його ліволіберальних, багатих учасників за зовнішньої підтримки євроскептичного, правопопулістського уряду Д. Трампа в США. Втім, еволюція «Тримор’я» врешті-решт привела його до інституалізації як одного з ядер інтеграції в сучасному Європейському Союзі різних швидкостей, з акцентом на розвитку транскордонних комунікаційних, інфраструктурних проєктів в регіоні за співпраці ЄС та США. Підкреслено, що після початку російсько-української війни загроза її поширення на територію «Тримор’я», яку ЄС подолати не може, змушує членів ініціативи звертатись по пряму військову підтримку до США в обмін на надання Вашингтону підтримки в його протистоянні Пекіну – союзникові Москви, активізуючи роль регіону як одного з форпостів протистояння китайському впливу на планеті. Окрім того, російсько-українська війна мимоволі привела до досягнення однієї з цілей проєкту «Тримор’я» – розвитку логістичної інфраструктури його учасників через необхідність обслуговувати масштабні сухопутні й авіаційні переміщення військ та функціонування «зернових» і гуманітарних коридорів з Євросоюзу до України. Також повномасштабна російсько-українська війна викликала реанімацію і розвиток ВПК країн «Тримор’я», його інтеграцію всередині регіону і решти ЄС, а також з Україною, США і Південною Кореєю, що дає шанс на високотехнологічне економічне зростання учасників проєкту.
Źródło:: Copernicus Political and Legal Studies; 2023, 5; 18-29
2720-6998
Pojawia się w:: Copernicus Political and Legal Studies
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 3.

Tytuł:: Європа як відображення світоглядних традицій та сучасних уявлень (Історико-географічний аспект)
Europa jako odzwierciedlenie tradycji światopoglądowych i współczesnych wyobrażeń (aspekt historyczno-geograficzny)
Autorzy:: Гудзевич, Анатолій
Романюк, Іван
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/31233783.pdf
Data publikacji:: 2023
Wydawca:: Katolicki Uniwersytet Lubelski Jana Pawła II
Tematy:: Європа
кордони
історико-географічний регіон
частина світу
геосередовище
Europe
borders
historical and geographical region
part of the world
geo-environment
Europa
granice
region historyczno-geograficzny
część świata
geośrodowisko
Opis:: Стаття присвячена проблемним питанням світоглядної орієнтації у зв’язку з потребою персоніфікації позиціонування Європи як частини світу. Для встановлення означеної проблематики застосовано низку методів − ретроспективний, хронологічний, періодизації, порівняльно-історичний та інші. Вперше встановлені та нанесені на карту кордони Європи, на тлі інших частин світу, забезпечують: цілісність та «образність», служать основою для розрізнення історико-географічних середовищ планети рівня «частини світу», уможливлюють єдність підходів вчених і практиків (географів, істориків, геологів, культурологів, політиків та ін.). Зокрема, використання Європи, як географічної проекції на земну поверхню, закладає передумови для узгодженого, стандартного групування країн за регіонами з чітким територіальним охопленням і характеристиками (площа, відстань тощо) насамперед у науково-освітній сфері.
Artykuł poświęcony jest badaniom nad problematyką orientacji światopoglądowej w związku z koniecznością personifikacji pozycjonowania Europy jako części świata. Do ustalenia postawionego problemu zastosowano szereg metod: retrospektywną, chronologiczną, periodyzacyjną, porównawczo-historyczną i inne. Autor uważa, iż niniejsza nowatorska próba wyznaczenia i wytyczenia granic Europy na tle innych części świata zapewnia jej integralność i „obrazowość”, ponadto stanowi też bazę do wyodrębnienia środowisk historyczno-geograficznych planety na poziomie „części świata”; umożliwia również ujednolicenie podejścia naukowców i praktyków (geografów, historyków, geologów, kulturoznawców, polityków itp.). Wykorzystanie Europy jako punktu geograficznego na powierzchni Ziemi kładzie podwaliny pod uzgodnione standardowe zaszeregowanie krajów według regionów o wyraźnym zasięgu terytorialnym i cechach charakterystycznych (obszar, odległość itp.), przede wszystkim w sferze naukowej i edukacyjnej.
The article is devoted to problematic issues of worldview orientation in connection with the need to personify the positioning of Europe as part of the world. A number of methods – retrospective, chronological, periodization, comparative-historical and others – were used to establish the specified problem. The borders of Europe, established and mapped for the first time, against the background of other parts of the world, provide: integrity and “imagery”, serve as a basis for distinguishing the historical and geographical environments of the planet at the level of “part of the world”, enable the unity of the approaches of scientists and practitioners (geographers, historians, geologists, cultural experts, politicians, etc.). In particular, the use of Europe as a geographical projection on the Earth’s surface lays the groundwork for an agreed, standard grouping of countries by regions with clear territorial coverage and characteristics (area, distance, etc.) primarily in the scientific and educational sphere.
Źródło:: TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych; 2023, 6, 18; 1-20
1733-2249
Pojawia się w:: TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 4.

Tytuł:: Сountering СOVID-19 as a tool for Hybrid Influence of Russia and China on Regional Subsystems of International Relations: European and Asian Dimensions
Протидія COVID-19 як інструмент гібридного впливу Росії та Китаю на регіональні підсистеми міжнародних відносин: європейський та азійський виміри
Autorzy:: Shevchuk, Oleksandr
Tykhonenko, Iryna
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/22676747.pdf
Data publikacji:: 2022-01-27
Wydawca:: National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:: Російська Федерація
Китайська Народна Республіка
Європа
Південно-Східна Азія
COVID-19
Russian Federation
People’s Republic of China
Europe
Southeast Asia
Opis:: In the XXI century the system of international relations has undergone transformations, including non-traditional determinants. This research drew attention to the impact of the COVID-19 pandemic on modernization of the policies of great powers, which began to use pandemic countermeasures as a tool of their influence on future post-COVID international order. The authors analyze the peculiarities of using “hard power” (economic pressure) and “soft power” (economic aid, cultural interaction), and sometimes a combination of these tools on the example of Russia and China in order to lobby their own position under the pandemic of COVID-19 in the relevant geopolitically close regions – Europe and Southeast Asia. This research analyses all above mentioned peculiarities based on chronological period – at the beginning of pandemic situation in 2020. It was found that Russia most actively used the effects of the beginning of global pandemic on the European direction of foreign policy, under the impact of energy factor and the formation of the image of “peacemaker” and the role of “messiah” in the region. In the study, Italy is an example of the use of hybrid influence from Russia, the spread of fakes and the presentation of the “weakness” of the EU at the beginning of the pandemic in a rapid political response to the threat. Southeast Asia became the region of Chinese foreign policy in counteracting COVID-19, where China’s “mask diplomacy” acts as a countermeasure to overcome conflict in the South China Sea, form a system of “subordination” and realization the idea of “community of common destiny”. The findings reveal that Russia and China can be characterized as states that have political regimes with special tools and mechanisms for policy implementation. Beijing and Moscow not only aim to strengthen their influence in neighboring regions, but also to oppose the United States. Analyzing political actions and mechanism that Russia and China used at the beginning of pandemic, the authors confirmed that both countries aim to use “vaccine diplomacy” as an effective tool for influencing the coronavirus international order.
У ХХІ ст. система міжнародних відносин зазнала трансформацій, зокрема і зі сторони нетрадиційних детермінуючих чинників. Це дослідження акцентує увагу на впливі пандемії COVID-19 на модернізацію політики великих держав, які почали використовувати контрзаходи пандемії як інструмент свого впливу на майбутній пост-коронавірусний міжнародний порядок. Автори аналізують особливості використання «твердої сили» (економічний тиск) і «м’якої сили» (економічна допомога, культурна взаємодія), а іноді і гібриду цих інструментів на прикладі Росії та Китаю з метою лобіювання власної позиції в умовах пандемія COVID-19 у відповідних геополітично близьких регіонах – Європі та Південно-Східній Азії. У цьому дослідженні аналізуються всі вищезазначені особливості у певний хронологічно визначений період – початок світової пандемії COVID-19, зокрема, 2020 рік. Виявлено, що Росія найбільш активно використовувала вплив початку глобальної пандемії на європейський напрям зовнішньої політики апелюючи до енергетичного фактору та формування іміджу «миротворця» та ролі «месії» в регіоні. У дослідженні Італія є прикладом використання гібридного впливу з боку Росії, поширення фейків і представлення «слабкості» ЄС на початку пандемії у швидкому політичному реагуванні на загрозу. Південно-Східна Азія стала регіоном китайської зовнішньої політики у протидії COVID-19, де китайська «маскова дипломатія» виступає як контрзахід для подолання конфлікту в Південно-Китайському морі, формування системи «підпорядкування» та реалізації ідеї «спільноти єдиної долі». У результаті дослідження виявлено, що Росію та Китай можна охарактеризувати як держави, які мають політичні режими зі специфічними інструментами та механізмами реалізації політики. Офіційні Пекін і Москва мають на меті не лише посилити свій вплив у сусідніх регіонах, а й протистояти США. Аналізуючи політичні дії та механізми, які використовували Росія та Китай на початку пандемії, автори підтвердили, що обидві країни прагнуть використовувати «дипломатію вакцин» як ефективний інструмент впливу на міжнародний порядок у пост-коронавірусу добу.
Źródło:: Проблеми всесвітньої історії; 2022, 17; 158-182
2707-6776
Pojawia się w:: Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 5.

Tytuł:: Діяльність європейських воєнно-інструкторських місій в країнах Південно-Східної Европи на початку ХХ ст.
Activity of European Military-Instruction Missions in the Countries of South-Eastern Europe at the beginning of the XX century
Autorzy:: Фалько, C.A.
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/22676562.pdf
Data publikacji:: 2021-03-18
Wydawca:: National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:: воєнна модернізація
реформування збройних сил
Південно-Східна Європа
воєнні місії
military modernization
reorganization of military forces
South-Eastern Europe
military missions
Opis:: Стаття досліджує одну зі складових історії модернізаційних процесів у країнах Південно-Східної Європи на початку ХХ ст. – військову модернізацію. Мета дослідження – аналіз ролі іноземної військової допомоги у створенні збройних сил Румунії, Сербії, Болгарії, Чорногорії, Албанії та Греції. Розкриваються окремі напрямки військової допомоги, наданої країнам Південно-Східної Європи у вигляді військових місій, навчання офіцерів у Європі, поставок зброї та інших аспектів. Один із маркерів військового розвитку в досліджуваний період – це військово-інструкторська діяльність розвинених держав Європи в межах військової модернізації можливих військових союзників цих країн. Робота присвячена одній зі складових процесу військової модернізації – діяльності військово-інструкторських місій провідних європейських держав у визначений період. Часовий проміжок дослідження – 1908-1918 рр. Нижньою межею дослідження є боснійська криза 1908 р., викликана анексією Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини. Конфлікт послужив причиною швидкої мілітаризації регіону. Воєнні місії з країн Європи починають активну діяльність в Греції, Чорногорії, Туреччині. Тисячі офіцерів з балканських армій проходять навчання у військових закладах Європи. Верхня межа дослідження – Перша світова війна 1914-1918 рр. В той час був досягнутий очевидний успіх в модернізації збройних сил союзників воєнними місіями з Німеччини в Туреччині та Франції в Румунії. Це був час модернізації нових національних армій у Східній Європі. Не останню роль у цьому складному процесі відігравали воєнні місії. Швидко й ефективно досягти якісної модернізації відсталих у розвитку армій, без інструкторської допомоги, було неможливо. Зіставлення результатів перетворень дозволяє точніше зрозуміти регіональну специфіку та конкретні результати цієї форми військової модернізації збройних сил у міжвоєнне двадцятиліття. Використовується метод порівняння варіантів військової модернізації армій країн Сходу, які відбуваються на початку ХХ ст., і реформування збройних сил держав Південно-Східної Європи. Цей метод конкретизує результати, наслідки, невдачі й успіхи військової модернізації. Дослідження є актуальним для вивчення сучасних процесів воєнної модернізації.
This article studies one of the components of the history of modernization processes in the countries of South-Eastern Europe in the latter half of the 19th century – the early 20th century – military modernization. The purpose of research is to analyze the role of foreign military assistance in formation of military forces of Romania, Serbia, Bulgaria, Montenegro, Albania and Greece. Separate directions of military assistance provided to the countries of South-Eastern Europe in the form of military missions, training of officers in Europe, arms export and other aspects are disclosed. One of the markers of military development during the period in question was the military instructor activity of the developed European countries in the framework of military modernization of possible military allies in these countries. The lower limit of research is the Bosnian crisis in 1908 caused by annexation of Bosnia and Herzegovina by Austria-Hungary. The conflict was the reason of rapid militarization of the region. Military missions from the countries of Europe began their activity in Greece, Montenegro, Turkey. Thousands of officers from Balkan army studied in military establishments of Europe. The top limit of the research is the First world war І 1914-1918. The obvious success was attained with modernization of the armed forces of allies by military missions from Germany in Turkey and from France in Romania in that time. The work deals with the process of military modernization, i.e. the activities of military instructor missions of the leading European countries during the interwar period. The time interval of the study ranges within 1908-1918. This was the period marked by modernization of new national armies in Eastern Europe. Military missions played an important role in this complex process. The comparison of the results of transformations provides for better understanding of the regional specifics and concrete results of this form of military modernization of armed forces during the twenty-year interwar period. The method for comparing variations of military modernization of armies of Oriental countries occurring at the turn of the 20th centuries and reorganization of military forces of the countries of South-Eastern Europe is used. This method instantiates results, consequences, failures and success of military modernization. The research is relevant for studying modern processes of military modernization.
Źródło:: Проблеми всесвітньої історії; 2021, 13; 24-52
2707-6776
Pojawia się w:: Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 6.

Tytuł:: Латвія – НАТО: інтеграція і співпраця в регіоні Балтійського моря
Latvia – NATO: Integration and Cooperation in the Baltic Sea Region
Autorzy:: Кириченко, О.В.
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/22676665.pdf
Data publikacji:: 2021-12-16
Wydawca:: National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:: Балтія
Латвія
політика євроатлантичної інтеграції
Європа
Європейський Союз
НАТО
США
Росія
Baltic
Latvia
Euro-Atlantic integration policy
Europe
European Union
NATO
USA
Russia
Opis:: У статті шляхом методології аналізу геополітики визначені базові характеристики актуальної політики НАТО щодо Латвії та решти країн Балтійського моря. Даний регіон з розпадом колишнього СРСР уявлявся одним з найбільш стабільних з точки зору військової безпеки. Однак на даний час, особливо після Революції гідності в Україні та подальшої російської агресії проти нашої країни, на Балтиці помітне зростання загальної напруженості між державами НАТО та Російською Федерацією з її союзниками. Проведене дослідження на прикладі Латвії, присвячене розвитку військово-політичної ситуації в регіоні, дає підстави для висновку про те, що нинішнє нарощування військової присутності в Прибалтиці пов’язано з необхідністю посилення захисту балтійських країн від російської загрози. Останнє не виключає можливості подальшого розширення НАТО не лише на Схід, а й на Північ за рахунок Швеції і Фінляндії. Сучасні події в Балтійському регіоні можна охарактеризувати як частину чергового етапу позиційної гри на світовій «шахівниці», де станом на сьогодні виграшна ситуація для англосаксонської стратегії очевидна. Водночас, геополітичні інтереси Росії на балтійському напрямку, зокрема в Латвії, залишилися практично незмінними. Західний вектор розвитку республіки лише посилив увагу Москви шляхом більш глибокого і своєчасного моніторингу та аналізу ситуації у її західних сусідів з метою запобігти остаточному і незворотному виходу балтійських країн зі сфери російського впливу. Стаття покликана посприяти осмисленню і вивченню Україною унікального досвіду переходу певної пострадянської держави з одного політичного стану в інший, що потрібно не стільки для історії, скільки з метою опрацювання сучасних політико-дипломатичних методів співробітництва з керівництвом Латвії, а також практичного застосування її досвіду в своїй діяльності на шляху євроатлантичної інтеграції. Націленість НАТО і в першу чергу США на посилення своєї присутності в регіоні Балтійського моря здатна вплинути на сформовані в результаті багаторічної співпраці зв’язки між балтійськими країнами. Акцент на військову складову чітко зображує відмінності в підходах між державами-членами НАТО (Данією, Польщею, ФРН, країнами Балтії та Норвегією), нейтральними державами (Швецією, Фінляндією) і союзниками по ОДКБ (РФ і Білоруссю).
The article uses the methodology of geopolitics analysis to identify the basic characteristics of NATO’s current policy towards Latvia and the rest of the Baltic Sea countries. This region with the collapse of the former Soviet Union seemed to be one of the most stable in terms of military security. However, at present, especially after the Revolution of Dignity in Ukraine and the subsequent Russian aggression against our country, there is a noticeable increase in general tensions in the Baltics between NATO states and the Russian Federation and its allies. A study on the example of Latvia, devoted to the development of the military-political situation in the region, gives grounds to conclude that the current increase in the military presence in the Baltics is due to the need to strengthen the protection of the Baltic States from the Russian threat. The latter does not rule out the possibility of further NATO expansion not only to the East but also to the North at the expense of Sweden and Finland. Modern events in the Baltic region can be characterized as part of the next stage of the positional game on the world “chessboard”, where today the winning situation for the Anglo-Saxon strategy is obvious. At the same time, Russia’s geopolitical interests in the Baltic area, including Latvia, have remained virtually unchanged. The western vector of the republic’s development only strengthened Moscow’s attention through deeper and timely monitoring and analysis of the situation in its western neighbors in order to prevent the final and irreversible exit of the Baltic countries from the sphere of Russian influence. The article is intended to help Ukraine to understand and study the unique experience of the transition of a certain post-Soviet country from one political state to another, which is needed not so much for history, but for the purpose of developing modern political and diplomatic methods of cooperation with the leadership of Latvia, as well as the practical application of its experience in its activities on the path of Euro-Atlantic integration. The focus of NATO and, first of all, the United States, on strengthening its presence in the Baltic Sea region is capable of influencing the relations between the Baltic countries that have developed as a result of many years of cooperation. The emphasis on the military component clearly outlines the differences in approaches between NATO member states (Denmark, Poland, Germany, the Baltic countries and Norway), neutral states (Sweden, Finland) and the CSTO allies (Russia and Belarus).
Źródło:: Проблеми всесвітньої історії; 2021, 16; 74-101
2707-6776
Pojawia się w:: Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 7.

Tytuł:: Мотив хвороби в історії літератури і культури посттоталітарних країн Центрально-Східної Європи
The motive of the disease in the history of literature and culture of the post-totalitarian states of Central and Eastern Europe
Autorzy:: Yankova, Mariya
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/31343927.pdf
Data publikacji:: 2021-12-31
Wydawca:: Uniwersytet Warszawski. Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego
Tematy:: мотив хвороби
травма
зцілення
наратив
українська жіноча проза
посттоталітарні країни
Центрально-Східна Європа
витинанка
арт-терапія
українська візуальна культура
українське сакральне мистецтво
motive of illness
trauma
healing
narrative
Ukrainian women’s prose
post-totalitarian states
Central and Eastern Europe
vytynanka (papercutting)
art therapy
Ukrainian visual culture
Ukrainian sacred art
Opis:: Стаття присвячена питанням, що розглядалися під час міжнародної конференції „Мотив хвороби в історії літератури і культури посттоталітарних країн ЦентральноСхідної Європи”, що відбулася 6 листопада 2020 року. Основні теми доповідачів були сфокусовані на питаннях хвороби як дефекту у літературі, на травмі втрати, тематиці хвороби й зцілення у світовій літературі від її початку до сьогодення, включно з періодами Київської Русі, Ренесансом, Бароко і Модернізмом та побутування травматичного досвіду в наративах Голодомору, сучасної української жіночої прози і здатності українського сакрального і декоративного, а також сучасного жіночого мистецтва візуалізувати хворобу і допомагати митцям здолати свої травми.
The article is dedicated to the issues considered during the international conference “The motive of the disease in the history of literature and culture of post-totalitarian states of Central and Eastern Europe”, which took place on November 6, 2020. The main topics of the speakers were focused on the disease as a weakness in the literature, the trauma of loss, the theme of illness and healing in world literature from its beginning to the present, including the periods of Kyiv Rus, Renaissance, Baroque and Modernism and the traumatic experience in the narratives of the Holodomor, Ukrainian women’s prose and the ability of Ukrainian sacred and decorative, as well as modern women’s art to visualize the disease and help artists overcome their injuries.
Źródło:: Studia Ucrainica Varsoviensia; 2021, 9; 219-222
2299-7237
Pojawia się w:: Studia Ucrainica Varsoviensia
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 8.

Tytuł:: Collective Memory on the First World War as Component of Transformation in Eastern Europe (on the example of Ukraine and Russia)
КОЛЕКТИВНА ПАМ’ЯТЬ ПРО ПЕРШУ СВІТОВУ ВІЙНУ – СКЛАДОВА ПЕРЕТВОРЕНЬ У КРАЇНАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ)
Autorzy:: Soloshenko, V.
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/894339.pdf
Data publikacji:: 2019
Wydawca:: National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:: collective memory, First World War, Eastern Europe, Ukraine, Russia
колективна пам’ять, Перша світова війна, Східна Європа, Україна, Росія
Opis:: У статті проаналізовано проблему відтворення та збереження колективної пам’яті про Першу світову війну в країнах Східної Європи. Наголошується про різні підходи раніше і насучасному етапі до цієї проблеми на офіційному та загальнолюдському рівнях. З’ясовано якою була Перша світова війна в пам’яті російського та українського народів, підкреслюютьсяскладові та чинники змін, а також вказано на уроки, які повинні винести нинішні покоління, щоб унеможливити подібні катастрофи в майбутньому.
The article analyzes the problem of reproduction and preservation of collective memory about the First World War in the countries of Eastern Europe. There has been an emphasis on differentapproaches, which exist both earlier and at the present stage, at the formal and human levels. It identifies the First World War in the memory of the Russian and Ukrainian peoples, emphasizes thecomponents and factors of change, and outlines the lessons that current generations must take to prevent such disasters in the future.
Źródło:: Проблеми всесвітньої історії; 2019, 8; 121-132
2707-6776
Pojawia się w:: Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 9.

Tytuł:: US Foreign Policy at the Initial Stage of the Cold War
ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА СТРАТЕГІЯ США НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»
Autorzy:: Lakishyk, D.
Puhachova-Lakishyk, D.
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/894363.pdf
Data publikacji:: 2019
Wydawca:: National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:: USA, Europe, Asia, bipolar world, Cold War
США, Європа, Азія, біполярний світ, «холодна війна»
Opis:: У статті досліджується формування основних напрямів зовнішньополітичної стратегії США на початку «холодної війни». Основна увага приділяється визначенню векторів США щодо просторових пріоритетів американського зовнішньополітичного курсу, особливостямінтересів у відповідних регіонах, змісту засобів та методів впливу для реалізації власних геополітичних інтересів. Стверджується, що основними регіонами, які визначили для себе США в перші повоєнні роки стали Європа, Середній і Далекий Схід, а периферійними виступали Близький Схід та Північна Африка (увага також приділялась Латинській Америці). Констатується, що найважливіші пріоритети американської зовнішньої політики знаходилися по периметру зони впливу СРСР, що вступив у післявоєнний світ в якості альтернативного США центру сили. Увага також приділяється таким зовнішньополітичним ініціативам США як «план Маршалла» та «Програма 4-го пункту», які відіграли першочергову роль у формуванні американської зовнішньої політики у повоєнний період
The article examines the formation of the main directions of the US foreign policy strategy at the beginning of the Cold War. The focus is on determining the vectors of the United States in relation to the spatial priorities of the US foreign policy, the particular interests in the respective regions, the content of means and methods of influence for the realization of their own geopolitical interests. It is argued that the main regions that the United States identified for itself in the early postwar years were Europe, the Middle and Far East, and the Middle East and North Africa were the peripheral ones (attention was also paid to Latin America). It is stated that the most important priorities of American foreign policy were around the perimeter of the zone of influence of the USSR, which entered the postwar world as an alternative to the US center of power. Attention is also paid to US foreign policy initiatives such as the Marshall Plan and the 4th Point Program, which have played a pivotal role inshaping American foreign policy in the postwar period.
Źródło:: Проблеми всесвітньої історії; 2019, 7; 32-44
2707-6776
Pojawia się w:: Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 10.

Tytuł:: Vaclav Havel: A Symbol of Democratic Change in Central and Eastern Europe (to the 30th Anniversary of the Velvet Revolution in Czechoslovakia)
ВАЦЛАВ ГАВЕЛ: СИМВОЛ ДЕМОКРАТИЧНИХ ЗМІН У ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНІЙ ЄВРОПІ (ДО 30-РІЧЧЯ «ОКСАМИТОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ» У ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ)
Autorzy:: Vidnianskyi, S.
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/894351.pdf
Data publikacji:: 2019
Wydawca:: National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:: Vaclav Havel, Central-Eastern Europe, Czechoslovakia, Velvet Revolution, Czech Republic
Вацлав Гавел, Центрально-Східна Європа, Чехословаччина, оксамитова революція, Чеська республіка
Opis:: Стаття присвячена постаті видатного чеського культурного та політичного діяча Вацлава Гавела. Автор розкриває основні етапи біографії відомого політика від дитинства до доби президентства. Охарактеризовано літературну, просвітницьку, дисидентську, правозахисну та політичну діяльність В. Гавела. Автором здійснено узагальнення щодо ролі та впливу особистості чеського лідера посткомуністичної Чехословаччини та згодом Чеської республіки у справі повернення країни до сім’ї європейських держав. Сторінки біографії В. Гавела розкриваються на фоні основних процесів транзиту Чехії до демократії, а саме у зв’язку із успішними процесами євроатлантичної та європейської інтеграції. Підкреслюється значна роль постаті першого президента Чеської республіки у її міжнародному визнанні та налагодженні міжнародних відносин, проєвропейської зовнішньої політики. У статті також охарактеризовано налагодження українсько-чеського діалогу.
The article is dedicated to the figure of the prominent Czech cultural and political figure Vaclav Havel. The author reveals the main stages of the biography of this famous personality from childhoodto the presidency. The literary, educational, dissident, human rights and political activities of V. Havel are characterized. The author summarizes the role and influence of the personality of the Czech leaderof post-communist Czechoslovakia and subsequently of the Czech Republic in the matter of returning the country to the community of European states. The pages of V. Havel’s biography are revealed onthe background of the main processes of Czech transit to democracy, namely in connection with the successful processes of Euro-Atlantic and European integration. The importance of the figure of thefirst President of the Czech Republic in its international recognition and the establishment of international relations and the pro-European foreign policy is emphasized. The article also describes the establishment of Ukrainian-Czech dialogue.
Źródło:: Проблеми всесвітньої історії; 2019, 8; 159-184
2707-6776
Pojawia się w:: Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 11.

Tytuł:: Diplomatic Receptions and Dilemmas of the New Diplomacy during the Thirty Years War (1618-1648): the Institutional Discourse
ДИПЛОМАТИЧНІ РАУТИ Й ДИЛЕМИ НОВОЇ ДИПЛОМАТІЇ ПЕРІОДУ ТРИДЦЯТИЛІТНЬОЇ ВІЙНИ (1618-1648 рр.): ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ ДИСКУРС
Autorzy:: Tsivatyi, V.
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/894381.pdf
Data publikacji:: 2018
Wydawca:: National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:: foreign policy, diplomacy, institutionalization, the Thirty Years War, the Westphalian system of international relations, national sovereignty, security, Europe
зовнішня політика, дипломатія, інституціоналізація, Тридцятилітня війна, Вестфальська система міжнародних відносин, національний суверенітет, безпека, Європа
Opis:: У статті проаналізовано події та наслідки Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр.) для нової європейської дипломатії та політико-інституціонального розвитку Європи. Увагу акцентовано на дипломатичному інструментарії, національній специфіці та особливостях переговорного процесу європейських держав під час та за результатами Тридцятилітньої війни. Підсумки Вестфальського конгресу були важливим стимулом для подальшого європейського соціально-економічного, безпекового, політичного та дипломатичного розвитку. Практичні здобутки Вестфальського конгресу і досвід, набутий європейською дипломатією першої половини XVII ст., визначили майбутній інституціональний розвиток світової дипломатії та міжнародного права, що не втратив своєї актуальності до нині. У статті розглянуто події Тридцятилітньої війни 1618-1648 рр., боротьбу за національний суверенітет і утворення національних держав, підписання мирного договору, становлення нової постійної дипломатії та системи міжнародних відносин.
The article analyzes the events and consequences of the Thirty Years War (1618-1648) for new European diplomacy and political and institutional development of Europe. Attention is focused on thediplomatic tools, national specifics and features of the negotiation process of European states during and as a result of the Thirty Years War. The outcome of the Westphalian Congress was an importantstimulus for further European socio-economic, security, political and diplomatic development. The practical achievements of the Westphalian Congress and the experience acquired by Europeandiplomacy in the first half of the 17th century determined the future institutional development of world diplomacy and international law, which has not lost its relevance so far. The article describes theevents of the Thirty Years War of 1618-1648, the struggle for national sovereignty and the formation of national states, the signing of a peace treaty, the formation of a new permanent diplomacy and a system of international relations.
Źródło:: Проблеми всесвітньої історії; 2018, 6; 53-65
2707-6776
Pojawia się w:: Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 12.

Tytuł:: TRENDS AND PROSPECTS OF THE DEVELOPMENT OF DEMOCRACY IN THE MODERN WORLD
Тенденції та перспективи розвитку демократії у сучасному світі
Autorzy:: Lakishyk, Dmytro
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/894267.pdf
Data publikacji:: 2018
Wydawca:: National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:: democracy, non-liberal democracy, the USA, Europe, Ukraine, the “third world”
демократія, неліберальна демократія, США, Європа, Україна, «третій світ»
Opis:: У статті досліджуються сучасні проблеми розвитку демократії. Аналізуються причини несприйняття євро-американських демократичних принципів у світі та майбутні сценарії розвитку демократії в контексті світового поступу. Перспективи глобальної демократизації значно ускладнює нинішня трансформація структури міжнародних відносин та асиметричність її процесів в різних регіонах світу. Виявлено, що з теоретичних позицій можливі варіативні «сценарії майбутнього демократії»: принципово нові фази демократичного процесу в одних регіонах і його стагнація в інших; переплетіння і взаємне збагачення різних його векторів. Ключовими факторами, від яких у майбутньому залежатимуть стабільність і поширення демократії, є економічний розвиток та політичний менеджмент. Також, розглядаються тенденції та перспективи майбутнього української демократії в глобалізованому світі.
The article studies modern problems of the development of democracy. The reasons for rejection of Euro-American democratic principles in the world and future scenarios for the development ofdemocracy in the context of world development are analyzed. The prospects for global democratization are greatly complicated by the current transformation of the structure of international relations and the asymmetry of its processes in various regions of the world. It is revealed that from the theoretical standpoint different “scenarios of the future of democracy” are possible: fundamentally new phases of the democratic process in some regions and its stagnation in others; interweaving and mutual enrichment of its various vectors. The key factors that will in the future determine the stability and spread of democracy are economic development and political management. The trends and prospects of the future of Ukrainian democracy in the global world are also examined.
Źródło:: Проблеми всесвітньої історії; 2018, 5; 183-195
2707-6776
Pojawia się w:: Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 13.

Tytuł:: Ukrainian Military Casualties in the XVII Century: European Context
УКРАЇНСЬКІ ВОЄННІ ВТРАТИ У XVII СТ.: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ
Autorzy:: Bulvinskiy, A.
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/894231.pdf
Data publikacji:: 2018
Wydawca:: National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:: military casualties, battles, Ukraine, XVII century, Europe
воєнні втрати, битви, Україна, XVII ст., Європа
Opis:: У статті з’ясовано, що ключовими причинами безпрецедентно великих втрат України у XVII ст. були наполеглива боротьба українського народу за власну державність та міжцивілізаційне протистояння на сході Європи, центром якого була Україна. За нашими оціночними підрахунками летальні бойові втрати під час війн на території України у XVII ст. склали щонайменше 600 тис. осіб, із них втрати українського козацтва 220 тис. осіб. Порівняння із бойовими втратами наймогутніших у тодішній Європі австрійській та французькій армій показало, що маючи у 3,5 рази менше населення ніж у Франції та у 2,5 рази менше ніж у Австрії, Україна у XVII ст. втратила у війнах фактично рівну французам та на третину більше, ніж у австрійців кількість солдат.
The article clarifies that the persistent struggle of the Ukrainian people for its own statehood and the confrontation between civilizations in Eastern Europe, with Ukraine at the center, were the maincauses of unprecedentedly high casualties of Ukraine in the XVII century. According to our estimates, the lethal military casualties in the wars on the territory of Ukraine in the XVII century amount to atleast 600,000, including 220,000 of the Ukrainian Cossacks. Comparison with the casualties of Austrian and French armies – as the most powerful armies in Europe at that time – showed that, having 3,5 times less population than in France and 2,5 times less than in Austria, in the wars of the XVII century Ukraine has lost almost equal number of soldiers as the French and a third more than the Austrians.
Źródło:: Проблеми всесвітньої історії; 2018, 5; 52-65
2707-6776
Pojawia się w:: Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 14.

Tytuł:: European Political and Diplomatic Dialogue in the Institutional Space of International Relations of Early New Age (XVI-XVIII centuries)
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПОЛІТИКО-ДИПЛОМАТИЧНИЙ ДІАЛОГ В ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИН ДОБИ РАННЬОГО НОВОГО ЧАСУ (ХVІ-ХVІІІ ст.)
Autorzy:: Tsivatyi, V.
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/894469.pdf
Data publikacji:: 2016
Wydawca:: National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:: foreign policy, diplomacy, institutionalization, political and diplomatic system, the Vienna system of international relations, the Congress of Vienna (1814-1815), early Modern period (XVI-XVIII centuries), Europe
зовнішня політика, дипломатія, інституціоналізація, політико-дипломатична система, Віденська система міжнародних відносин, Віденський конгрес (1814-1815 рр.), ранній Новий час (XVI-XVIII ст.), Європа
Opis:: За підсумками компаративного аналізу зовнішньої політики і дипломатії європейських держав раннього Нового часу (XVI-XVIII ст.) подано модель європейської дипломатії досліджуваного періоду. Особлива увага приділяється інституціональному розвиткові суспільно-політичної думки та інституційно-дипломатичної практики в Західній і Центральній Європі. Визначено напрями розвитку теорії та практики зовнішньої політики і дипломатії в Європі раннього Нового часу (XVI-XVIII ст.), особливості їх формування і становлення у провідних державах Європи. У статті проаналізовано Віденський конгрес (1814-1815 рр.) як визначну історичну подію для політико-дипломатичного та інституційного розвитку Європи. Увагу акцентовано на дипломатичному інструментарії, національній специфіці та особливостях переговорного процесу європейських держав на конгресі. Підсумки Віденського конгресу слугували важливим стимулом для подальшого соціально-економічного, безпекового, політичного та дипломатичного європейського розвитку. Практичні здобутки Віденського конгресу і досвід, набутий європейською дипломатією кінця XVIII – початку XIX ст., визначили майбутній інституціональний розвиток світової дипломатії та міжнародного права, не втративши своєї актуальності й нині.
The article deals with the analysis of the foreign policy and diplomacy of the European states of the early Modern period (XVI-XVIII centuries). Particular attention is given to the institutional development of public and political opinion as well as to the institutional and diplomatic practices in Western and Central Europe. The author defines the directions of the theoretical and practical development of diplomacy and foreign policy in Europe of the early Modern period (XVI-XVIII centuries) as well as their formation peculiarities in the leading countries of Europe. The Congress of Vienna (1814-1815) as an important historical event for political, diplomatic and institutional development of Europe is analyzed. The attention is paid to the diplomatic tools, national peculiarities of negotiations at the Congress. The results of the Congress of Vienna served as an important stimulus for the further socio-economic, political and diplomatic development of Europe. Practical achievements of the Congress of Vienna and the experience gained by the European diplomacy of the late XVIII – early XIX century determined the future institutional development of world diplomacy and international law, having its relevance for today.
Źródło:: Проблеми всесвітньої історії; 2016, 2; 72-81
2707-6776
Pojawia się w:: Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Informacja

Wyszukujesz frazę "Європа" wg kryterium: Temat

Źródło danych

Dostawca treści

Kolekcja

Rok wydania

Wydawca

Temat

Autor

Typ dokumentu

Język