Temat: bell tower - Katalog OPAC zbiorów

Skocz do pozycji: 1.

Tytuł:: Дослідження пам’яток кам’яної сакральної архітектури ніез «Переяслав» (1991–2020): історіографія проблеми
Research of monuments of stone sacred architecture of the nher «Pereiaslav» (1991–2020): historiography
Autorzy:: Вовкодав (Vovkodav), Вікторія (Viktoriia)
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/2177499.pdf
Data publikacji:: 2022-12-31
Wydawca:: Wydawnictwo Adam Marszałek
Tematy:: пам’ятка архітектури
сакральна споруда
собор
дзвіниця
церква
architectural monument
sacred building
cathedral
bell tower
church
Opis:: An attempt at historiographical analysis dedicated to the monuments of stone sacred architecture of the National Historical and Ethnographic Reserve «Pereiaslav» was made in this research. These monuments are listed on the State Register of Immovable Monuments of Ukraine by the Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine № 929 of October 10, 2012 under security numbers: 100030/1-N, 100030/2-N, 100031/1- N, 100031/2-N. These include: Ascension Cathedral (1700), St. Michael’s Church (1750) and the bell tower with the refectory of St. Michael’s Church (1747). The bell tower of Ascension Cathedral (1770–1776), which is on the balance of Pereiaslav UTC and is an integral part of the complex of monuments of Ascension Monastery 1700–1776, was taken into account too. The results of the study of the above sacred monuments should be considered as part of the author’s research. The subject of this research is the study of scientific literature on cultural heritage sites of the National Historical and Ethnographic Reserve «Pereiaslav». Publications on this issue should be considered within two periods: the soviet (1954−1991) and modern (1991−2019). An overview of scientific works published during the modern period, characterized by an increase of scientific interest in sacred stone monuments of architecture of the National Historical and Ethnographic Reserve «Pereiaslav» was offered in this study. In order to convenience of perception, we divided these studies into two groups according to their thematic content. The first one includes publications directly devoted to the study of these objects. Among the researchers in this group are: D. A. Teteria, M. T. Tovkailo, O. V. Yurchenko, L. M. Nabok, O. V. Kolybenko, V. V. Vecherskyi, V. P. Melnyk, I. V. Bilchenko and other. Another group consists of generalized and fragmentary researches, related to the study of the history of Pereiaslav and Ukraine in general. These include studies of various thematic areas, where monastic complexes of Pereiaslav are mentioned in a certain aspect. Among the researchers in this group are: O. V. Lesyk, V. V. Nikitina, M. I. Sikorskyi, H. M. Buzian, M. V. Rodobudko, O. V. Tkachenko, N. M. Soloviova, V. M. Lialko, H. P. Tkachenko, N. H. Tkachenko, L. V. Lykhovyd, I. I. Kucherenko, S. O. Korkach, A. Kuzmenko, N. V. Kostenko, Yu. V. Avramenko, O. I. Tonkonoh, V. M. Shakula, O. M. Zham, O. A. Horbovyi, L. V. Naumenko, S. M. Zuber, S. M. Zakharchenko ta Yu. S. Fihurnyi, Yu. A. Mytsyk ta I. Yu. Tarasenko, V. Yu. Vysharovskyi, S. S. Dembitskyi, N. V. Kostiuk, I. H. Dunaina, S. A. Teteria, N. A. Boiko, M. V. Shkira, N. M. Shkira, A. O. Ivanenko, O. A. Tarapon, T. Yu. Nahaiko, S. V. Taranets, V. A. Lokha, V. P. Kotsur, O. I. Hurzhii, O. L. Lastovska and other. Our work on collecting and systematizing scientific literature on stone sacred monuments of architecture will be used in the future during the creation of a bibliographic index of works on objects under the operational management of the NHER «Pereiaslav».
У цій розвідці здійснено спробу історіографічного аналізу праць, присвячених пам’яткам кам’яної сакральної архітектури Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», що внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України Постановою Кабінету Міністрів України № 929 від 10 жовтня 2012 р. під охоронними номерами: 100030/1-Н, 100030/2-Н, 100031/1-Н, 100031/2-Н. До них належать: Вознесенський собор (1700 р.), Михайлівська церква (1750 р.) та дзвіниця з трапезною Михайлівської церкви 1747 р. До уваги також взято дзвіницю Вознесенського собору (1770–1776 рр.), яка знаходиться на балансі Переяславської об’єднаної територіальної громади і є невід’ємною частиною комплексу пам’яток Вознесенського монастиря (1700–1776 рр.). Результати дослідження, зазначених вище сакральних пам’яток, необхідно розглядати як частину розвідки автора, предметом якої є вивчення наукової літератури про об’єкти культурної спадщини Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Значний масив наукових публікацій з цієї проблематики варто розглядати в межах двох періодів: радянського – 1954–1991 рр. та сучасного – 1991–2019 рр. У цьому дослідженні запропоновано огляд наукових праць, що вийшли друком впродовж сучасного періоду, характерною ознакою якого є збільшенням наукового інтересу до кам’яних сакральних пам’яток архітектури Заповідника. Для зручності сприйняття ці студії ми розділили на дві групи відповідно до їх тематичного наповнення. До першої – віднесені публікації, що безпосередньо присвячені вивченню вказаних об’єктів. Серед дослідників цієї групи варто згадати: Д. А. Тетерю, М. Т. Товкайла, О. В. Юрченка, Л. М. Набок, О. В. Колибенка, В. В. Вечерського, В. П. Мельник, І. В. Більченко тощо. Іншу групу складають розвідки узагальнюючого та фрагментарного характеру, пов’язані з вивченням історії Переяславщини та України загалом. До них належать дослідження різного тематичного спрямування, де у певному аспекті згадуються монастирські комплекси м. Переяслава. До пошукчів другої групи відносяться: О. В. Лесик, В. В. Нікітіна, М. І. Сікорський, Г. М. Бузян, М. В. Родобудько, О. В. Ткаченко, Н. М. Соловйова, В. М. Лялько, Г. П. Ткаченко, Н. Г. Ткаченко, Л. В. Лиховид, І. І. Кучеренко, С. О. Коркач, А. Кузьменко, Н. В. Костенко, Ю. В. Авраменко, О. І. Тонконог, В. М. Шакула, О. М. Жам, О. А. Горбовий, Л. В. Науменко, С. М. Зубер, С. М. Захарченко та Ю. С. Фігурний, Ю. А. Мицик та І. Ю. Тарасенко, В. Ю. Вишаровський, С. С. Дембіцький, Н. В. Костюк, І. Г. Дунайна, С. А. Тетеря, Н. А. Бойко, М. В. Шкіра, Н. М. Шкіра, А. О. Іваненко, О. А. Тарапон, Т. Ю. Нагайко, С. В. Таранець, В. А. Лоха, В. П. Коцур, О. І. Гуржій, О. Л. Ластовська та ін. Пророблена нами робота зі збору та систематизації наукової літератури про кам’яні сакральні пам’ятки архітектури в подальшому буде використана під час створення бібліографічного покажчика праць, присвяченого об’єктам, що перебувають в оперативному управлінні НІЕЗ «Переяслав»
Źródło:: Pomiędzy. Polonistyczno-Ukrainoznawcze Studia Naukowe; 2022, 7(4); 99-119
2543-9227
Pojawia się w:: Pomiędzy. Polonistyczno-Ukrainoznawcze Studia Naukowe
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 2.

Tytuł:: Konserwacja i rewitalizacja dzwonnicy przy bazylice pw. św. Jakuba Starszego Apostoła i św. Agnieszki Dziewicy i Męczennicy w Nysie
Conservation and revitalisation of the bell tower at the basilica of St. James the Greater, Apostle and St. Agnes, Virgin and Martyr, in Nysa
Autorzy:: Bednarz, Ł.
Gryczewska, D.
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/218194.pdf
Data publikacji:: 2011
Wydawca:: Stowarzyszenie Konserwatorów Zabytków
Tematy:: dzwonnica
Bazylika pw. św. Jakuba Starszego Apostoła
rewitalizacja
bell tower
Basilica of St. James the Greater Apostle
revitalization
Opis:: Praca dotyczy rewitalizacji dzwonnicy znajdującej się przy kościele farnym pw. św. Jakuba Starszego Apostoła i św. Agnieszki Dziewicy i Męczennicy w Nysie. Przedstawiono zrealizowaną w ostatnich latach we wnętrzu galerię ekspozycyjną tzw. Skarbiec św. Jakuba oraz zakres trwających prac konserwatorskich elewacji tej okazałej, późnogotyckiej wieży.
The work concerns the issue of revitalisation of the bell tower located by the parish church dedicated to St. James the Greater, Apostle and St. Agnes Virgin and Martyr in Nysa. It presents the exhibition gallery known as the Treasury of St. James, realised in the interior during the recent years, and the range of ongoing conservation work on the elevation of this impressive late-Gothic tower.
Źródło:: Wiadomości Konserwatorskie; 2011, 30; 105-116
0860-2395
2544-8870
Pojawia się w:: Wiadomości Konserwatorskie
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 3.

Tytuł:: Architekt Abraham Würtzner (?). Przyczynek do dziejów wileńskiego baroku
Architect Abraham (Würtzner?). Contribution to the History of Vilnius Baroque
Autorzy:: Boberski, Wojciech
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/24567385.pdf
Data publikacji:: 2021
Wydawca:: Polska Akademia Nauk. Instytut Sztuki PAN
Tematy:: Wilno
architektura
późny barok
wileńska odmiana architektury
Johann Christoph Glaubitz
Abraham Würtzner
Abraham Genu
dzwonnica kościoła Wszystkich Świętych w Wilnie
kościół karmelitów w Głębokiem
kościół pijarów w Łużkach
Vilnius
architecture
late Baroque
Vilnius architecture variant
bell tower of the Church of All Saints in Vilnius
Carmelite Church in Głębokie
Piarist Church at Łużki
Opis:: Artykuł jest próbą nakreślenia sylwetki architekta Abrahama, noszącego zapewne nazwisko Würtzner (przed 1700–1758). Źródła archiwalne zaświadczają, że pochodził z „Krajów Cesarskich”. Prawdopodobnie miał syna Ignacego, również architekta, a także krewnego, złotnika Johanna, który przybył do Wilna z Lidzbarka Warmińskiego. Potwierdzają one ponadto udział architekta Abrahama w powstaniu większości dzieł krzewiących idee Borrominiego i Guariniego, a wiązanych ostatnio z Glaubitzem lub z „anonimowym włoskim architektem”. Był on zatem autorem niezwykłych karmelickich budowli w Wilnie i w Głębokiem, wybudował wieże kościoła dominikanów na Łukiszkach, a także oryginalny kościół kolegium pijarów w Łużkach nieopodal Głębokiego (1742). Budował również w Mińsku oraz w Nowogródku. Jakkolwiek nie ma bezpośrednich odniesień do konkretnych realizacji, indywidualny styl architekta Abrahama pozwala rozważać jego autorstwo wobec szeregu budowli zarówno na terenie Wilna (fasady kościoła wizytek i kościoła franciszkanów, kościół augustianów), Mińska (fasady kościoła dominikanów i kościoła bernardynów, wieża przed kolegium jezuitów) i Nowogródka (cerkiew zamkowa?), jak i na prowincji, np. kościół farny w Iwieńcu czy pałac Radziwiłłów w Zdzięciole (1729–1731?).
As much as it is widely acknowledged that the Vilnius variant of late-Baroque architecture did not result as a slow development of the local tradition, but appeared suddenly after 1730, evolving stylistically for the next 40 years, two opposite views regarding its genesis have been clashing for almost a century. The first, and the still domineering one, represented in the publications by Stanisław Lorentz and Vladas Drema, saw the most important, possibly the only initiator and creator of the ‘school’ in Johann Christoph Glaubitz. Both scholars attributed to that unquestionably appreciated architect an impressive output containing over 60 pieces, including all the most outstanding works created both within his confirmed activity (1738–1767), before it, and even after his death. The sources of Glaubitz’s art have been sought after within the circle of architecture of the Imperial Countries, Bohemia, Austria, yet first and foremost in Silesia from where he most likely came. It was Marian Morelowski who promoted a contradictory view: he tried to diversify ‘Glaubitz’s’ hegemony, belittling the role of the artists with German-sounding names, and exposing that of the supposed Italians, Flemish, and native artists instead. When pointing to the Italian inspirations of Vilnius architecture of late Baroque, he emphasized the direct impact of the models by Borromini, Guarini, and Juvarra, as well as Pozzo and the Bibbienas working for the Habsburgs. Under the influence of Piotr Bohdziewicz’s suggestions at the time he seriously considered the possibility that the Vilnius style revolution may have been initiated by the architect Francesco Placidi active in Lesser Poland and his supposed disciples. The major premise for that attribution was the erroneous view which made Bohdziewicz attribute the unusual church in Kobyłka near Warsaw (1740–1746) to Placidi; in its forms essential analogies with the early works of late-Baroque Vilnius ‘school’ of architecture were spotted. The Kobyłka Church also served as the key to the explanation of the genesis of the ‘school’ by Mariusz Karpowicz: he claimed that the groundworks for late Baroque in Vilnius were laid by Guido Antonio Longhi, later confirmed to have been the author of the church near Warsaw, while the work which played the role of the model was his design of the Uniate Cathedral of St Sophia in Połock from 1738, which actually anticipated the known activity of the architect. Since Longhi left the Polish-Lithuanian Commonwealth in 1749, Karpowicz attributed the most illustrious works of the Vilnius Baroque created after the mid-18th century to his supposed disciple Antonio Paracca of Castello, an architect affiliated to the Platers’ court in Krasław in Livonia. And thus, similarly as in the case of Glaubitz, a coherent and suggestive image was created, although obviously outlined only intuitively. Despite the fact that preliminary researches into archival materials conducted by Polish and Lithuanian scholars have allowed to bring forth profiles of other architects (Joannes Valentinus Tobias de Dyderszteyn, Józef Fontana ‘of Witebsk’, Johann Wilhelm Frezer, Tomasz Żebrowski SJ), while Jerzy Kowalczyk thoroughly studied Guarini’s roots of late-Baroque architecture of Vilnius, the question of its initiators remains unclear. Still before the outbreak of WW II, Piotr Bohdziewicz and Marian Morelowski had distinguished three buildings whose dynamically undulating cornices and protruding elevations were supposed to herald stylistic changes which occurred in Vilnius following the city’s fire in June 1737. The first was the Church of the Visitation Nuns whose construction launched in 1720 lasted for at least 20 years; the second was the belfry of the Calced Carmelites of All Saints dated from 1733–1743; the third being the Głębokie church of the Discalced Carmelites located 250 km south of Vilnius whose late-Baroque extension was to be completed with its consecration in 1735. When searching for the authors of those outstanding genuine pieces of architecture, focus was put on above-mentioned Francesco Placidi and his ‘school’, while in the case of the Głębokie towers the hypothesis was accepted that even a direct participation of his master may have taken place, namely that of Gaetano Chiaveri, designer of the Dresden Hofkirche. Having moved the dating, Stanisław Lorentz finally included all the three buildings in Glaubitz’s output, while Jerzy Kowalczyk created the concept of an ‘anonymous Italian architect’ (gently suggesting that Józef Fontatna, active within the Grand Duchy of Lithuania could have played that role), and extended the above-mentioned group by incorporating the undulating façade of the Dominican Church into it. The view on the activity of the anonymous Italian who ‘shyly’ promoted the ideas of Borromini and Guarini in Vilnius was shared by Mariusz Karpowicz, although he considered the façade of the Church of the Visitation Nuns to have been the work of Guido Antonio Longhi. Amidst that vivid academic debate, although not grounded in the sources, an exceptional view had been voiced still before WW II. Namely, owing to the similarity of ornamental motifs, Piotr Bohdziewicz pointed to the two towers of the façade of the Dominican Church of SS James and Philip at the Vilnius Łukiszki, concluding, however, that their author was less courageous in his artistic imagination than the authors of the three structures mentioned earlier. When Euzebiusz Łopaciński found among the invoices of the Łukiszki Dominicans the name of the architect Abraham who raised the towers of the Church of SS James and Philip in 1743–1746, Marian Morelowski, although not avoiding a question mark, attributed to this newly-discovered ‘representative of Placidi’s school’ all the works from the above-mentioned group (and several new ones as well), but also for some incomprehensible reasons (since not grounded in the mentioned invoices) he named him ‘Genu’, suggesting his descent from the Republic of Venice. The latter was, by no means, a fictitious personage, since at least as of 1727 until his death in 1769, there lived in Vilnius Abraham Antoni Genu (Żena, Genou). Finally, he turned out to have been a Frenchman. He participated in numerous celebrations of the Brotherhood of St Martin, which grouped German artists, craftsmen, and merchants living in Vilnius around the Church of the Jesuit Novitiate. An affluent individual, he was buried in the Carmelite Church: his two tenement houses were located nearby. However, the only unknown is his profession. There are no such doubts with regard to another member of that Brotherhood Abraham Würtzner (Werthner), present in it from 1728, who died 30 years later. It is known that in 1741, an architect and a Vilnius citizen as well, he designed (unpreserved) brick stucco altars and the music gallery in the Corpus Christi Chapel in the Jesuit Church of St John. For the moment it is the only architect’s name recorded in the course of creating an impressive set of stucco altars inside the Church: a breakthrough artistic project in the art of the Vilnius of the day. Although Glaubitz, employed to renovate the Chapel of St Barbara (of the goldsmiths) and of the Annunciation of Our Lady had appeared there earlier (1739–1740), he was merely a ‘magister murarius’, working under architect’s supervision, and a stuccoist. The paper attempts at outlining the profile of the architect Abraham, possibly bearing the name of Würtzner (before 1700–1758). Archival sources testify that he came from ‘Imperial Countries’. He most likely had a son Ignacy, an architect as well, but also a relative Johann, a goldsmith, who came to Vilnius from Lidzbark Warmiński and died in 1757. Furthermore, the sources confirm the participation of the architect Abraham in the creation of the majority of works promoting the ideas of Borromini and Guarini, previously attributed to Placidi, Glaubitz, or the ‘anonymous Italian architect’. Abraham thus authored the unusual belfry of the Calced Carmelite Church of all Saints in Vilnius, the extension of the Carmelite Church in Głębokie; he raised the towers of the Łukiszki Dominican Church, and the genuine church of the Piarist College at Łużki near Głębokie (1742). Furthermore, he raised some edifices in Minsk and Nowogródek. Despite any direct references lacking with respect to definite projects, his genuine style allows to attribute to him the authorship of a number of structures in Vilnius itself (façades of the Churches of the Visitation Nuns, the Franciscans, and of the Augustines), in Minsk (façades of the Dominican and Bernardine Churches, the tower in front of the Jesuit College), and Nowogródek (Uniate Church at the Castle?), as well as in the provinces, e.g., the Iwieniec Parish Church or the Zdzięcioł Palace of the Radziwiłłs (1729–1731?). The assumed chronology of several of the above architectural works requires verification and specification, however, the collected material justifies the conclusion that next to Johann Christoph Glaubitz it was Abraham (Würtzner?) who played a leading role in the early period of the formation of ‘Vilnius Baroque’ in which the caesura was formed by the next fire in the city in 1749, and the inflow of new artists following it.
Źródło:: Biuletyn Historii Sztuki; 2021, 83, 3; 645-682
0006-3967
2719-4612
Pojawia się w:: Biuletyn Historii Sztuki
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 4.

Tytuł:: Historyczna zabudowa gospodarstwa kościelnego parafii pw. św. Anny w Lubartowie
Historical buildings of the church property of the St. Anne’s parish in Lubartów
Историческая застройка церковного хозяйства прихода Св. Анны в Любартове
Autorzy:: Filipowicz, Michał
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/2051943.pdf
Data publikacji:: 2021
Wydawca:: Wojewódzka Biblioteka Publiczna im. Hieronima Łopacińskiego w Lublinie
Tematy:: Lubartów
parafia św. Anny
Piotr Firlej
Mikołaj Firlej
Elżbieta Firlejówna
Mikołaj Kazimierski
Barbara Sanguszko
Paweł Karol Sanguszko
Paolo Fontana
Lubomirscy
gospodarstwo kościelne
mansjonaria
plebania
dom plebański
dom schronienia
szpital powiatowy
parkan
dzwonnica
zespół sakrslno-parafialny
wizytacje biskupie
St. Anne’s parish
the Lubomirski family
church property
mansionaries
presbytery
presbytery house
shelter
house
district hospital
fence
bell tower
sacral-parish complex
bishop’s visitations
Любартов
приход Св. Анны
Петр Фирлей
Миколай Фирлей
Эльжбета Фирлеювна
Миколай Казимерский
Барбара Сангушко
Павел Кароль Сангушко
Паоло Фонтана
Любомирские
церковное хозяйство
особняк-мансионарий
плебания
дом плебана
приют
приходская больница
забор
колокольня
сакрально-приходской
комплекс
епископские визитации
Opis:: Nowożytne dzieje dzisiejszych „małych ojczyzn” – to w zasadzie dzieje dawnych parafii rzymskokatolickich, a więc jest to zawsze historia miejscowego kościoła i społeczności parafialnej, jednakowo w miasteczkach, jak i na wsiach. Parafia od wieków posiadała swoje terytorium, pleban miał dochody, zaś wierni mieli dostęp do posługi duszpasterskiej. Istotą parafii był i jest kult religijny. Aby go upowszechniać kościół musiał posiadać materialne podstawy swojej egzystencji. W niniejszym przekrojowym artykule, autor przedstawił dzieje parafii św. Anny w Lubartowie od jej początków do współczesności. W szczególności zaprezentowano historyczną zabudowę gospodarstwa kościelnego, tj. budynki mieszkalne i gospodarcze, z których korzystali duszpasterze i służba kościelna oraz przedstawiono zmiany jakie w niej nastąpiły na przestrzeni wieku. Wykazano rodzaj robót restauratorskich jakie przeprowadzono w ostatnich latach w celu zachowania zabytkowej mansjonarii. Kwerenda źródłowa objęła zasoby Archiwum Archidiecezjalnego w Lublinie, Archiwum Państwowego w Krakowie Oddział na Wawelu – Archiwum Sanguszków, Archiwum Państwowego w Lublinie, Archiwum Lubelskiego Wojewódzkiego Konserwatora Zabytków w Lublinie, archiwum parafii św. Anny w Lubartowie, archiwum Muzeum Ziemi Lubartowskiej, archiwum Starostwa Powiatowego w Lubartowie. W archiwaliach tych cenną dokumentację stanowiły np. rękopisy, protokoły powizytacyjne, starodruki, projekty architektoniczne, mapy, fotografie, które wykorzystano w artykule.
The modern history of today’s “little homelands” – are basically the stories of former Roman Catholic parishes, so it is always the history of a local church and parish community, equally in towns and villages. For centuries the parish had its own territory, the parish priest had his income and the faithful had access to pastoral services. The essence of a parish was and is religious worship. In order to propagate it, the church had to have a material basis for its existence. In this cross-sectional article, the author presents the history of St. Anne’s parish in Lubartów from its beginnings to the present day. In particular the historical buildings of the church farm are presented, i.e. the residential and farm buildings used by the priests and the church staff and the changes that have taken place in it over the century. The type of restoration works carried out in recent years to preserve the historic mansion house is described. The research on sources covered the resources of the Archdiocesan Archive in Lublin, the State Archive in Kraków, Wawel Branch – Sanguszko Archive, the State Archive in Lublin, the Archive of the Lublin Regional Heritage Conservator in Lublin, the archive of St. Anne’s parish in Lubartów, the archive of the Museum of the Lubartów Land, and the archive of the District Office in Lubartów. These archives included valuable documentation, such as manuscripts, post-inspection reports, old prints, architectural projects, maps, and photographs, used in the article.
Современная история «малых родин» – это в основном история старых римско-католических приходов, иначе говоря – это всегда история местной церкви и приходской общины, как в городах, так и в деревнях. Приход веками владел своей территорией, пастырь имел доход, а верующие имели доступ к пастырскому служению. Сущностью прихода был и остается религиозный культ. Для его популяризации церковь должна была иметь материальные основы своего существования. В данной статье автор представляет историю прихода Св. Анны в Любартове с момента основания до наших дней. В частности описаны исторические постройки церковного хозяйства, то есть жилые и хозяйственные постройки, используемые священниками и служителями, а также изменения, которые произошли в нем за последнее столетие. Был показан вид реставрационных работ, проводимых в последние годы с целью сохранения исторического особняка-мансионария. Поиск источников охватывал фонды Архидиецезиального Архива в Люблине, Государственного Архива в Кракове, Вавельского отделения – Архива Сангушков, Государственного Архива в Люблине, Архива Люблинского воеводского консерватора древностей в Люблине, Архива прихода Св. Анны в Любартове, Архива Музея Любартувской земли, Архива Повятового Староства в Любартове. Среди этих материаллов особо ценними были напр. рукописи, визитационные протоколы, старопечатные книги, архитектурные проекты, карты и фотографии, использованные в статье.
Źródło:: Bibliotekarz Lubelski; 2021, 64; 117-145
0137-9895
Pojawia się w:: Bibliotekarz Lubelski
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Informacja

Wyszukujesz frazę "bell tower" wg kryterium: Temat

Źródło danych

Dostawca treści

Kolekcja

Rok wydania

Wydawca

Temat

Autor

Typ dokumentu

Język