Informacja

Drogi użytkowniku, aplikacja do prawidłowego działania wymaga obsługi JavaScript. Proszę włącz obsługę JavaScript w Twojej przeglądarce.

English (EN)·Polski (PL)·Yкраїнський (UK)
Przejdź do strony domowej biblioteki Centralna Biblioteka Wojskowa Link otwiera się w nowym oknie Logo biblioteki Prolib Integro - strona głównaCentralna Biblioteka Wojskowa

Wyszukujesz frazę "історична пам’ять" wg kryterium: Temat

  Lista filtrów
Wyrównaj
    Wyświetlanie 1-14 z 14
    Tytuł:
    Історична Пам’ять Та Практики Монументальної Комеморації Першої Світової Війни В Австралії (частина 1)
    Historical Memory and Practices of Monumental Commemoration of World War I in Australia (Part 1)
    Autorzy:
    Zernetska, O.
    Myronchuk, O.
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/1070485.pdf
    Data publikacji:
    2020-09-29
    Wydawca:
    National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
    Tematy:
    historical memory
    monuments
    commemorative practices
    World War I
    Australia
    історична пам’ять
    монументи
    перша світова війна
    австралія
    комеморативні практики
    Opis:
    The authors’ research attention is focused on the specifics of the Australian memorial practices dedicated to the World War I. The statement is substantiated that in the Australian context memorials and military monuments formed a special post-war and post-traumatic part of the visual memory of the first Australian global military conflict. The features of the Australian memorial concept are clarified, the social function of the monuments and their important role in the psychological overcoming of the trauma and bitter losses experienced are noted. The multifaceted aspects of visualization of the monumental memory of the World War I in Australia are analyzed. Monuments and memorials are an important part of Australia’s visual heritage. It is concluded that each Australian State has developed its own concept of memory, embodied in various types and nature of monuments. The main ones are analyzed in detail: Shrine of Remembrance in Melbourne (1928–1934); Australian War Memorial in Canberra (1941); Sydney Cenotaph (1927-1929) and Anzac Memorial in Sydney (1934); Desert Mounted Corps Memorial in Western Australia (1932); Victoria Memorials: Avenue of Honour and Victory Arch in Ballarat (1917-1919), Australian Ex-Prisoners of War Memorial (2004), Great Ocean Road – the longest nationwide memorial (1919-1932); Hobart War Memorial in the Australian State of Tasmania (1925), as well as Villers-Bretonneux Australian National Memorial in France dedicated to French-Australian cooperation during the World War I (1938). The authors demonstrate an inseparable connection between the commemorative practices of Australia and the politics of national identity, explore the trends in the creation and development of memorial practices. It is noted that the overwhelming majority of memorial sites are based on the clearly expressed function of a place of memory, a place of mourning and commemoration. It was found that the representation of the memorial policy of the memory of Australia in the first post-war years was implemented at the beginning at the local level and was partially influenced by British memorial practices, transforming over time into a nationwide cultural resource.
    Дослідницька увага авторів зосереджена на специфіці австралійських меморіальних практик, присвячених Першій світовій війні. Обґрунтовано положення про те, що в австралійському контексті меморіали та військові пам’ятники сформували особливу післявоєнну і пост-травматичну частину візуальної пам’яті про перший австралійський глобальний військовий конфлікт. З’ясовуються особливості австралійської меморіальної концепції, відзначається соціальна функція пам’ятників та їх важлива роль у психологічному подоланні пережитих травм і гірких втрат. Аналізуються різнопланові аспекти візуалізації монументальної пам’яті про Першу світову війну в Австралії. Доведено, що пам’ятники і меморіали є важливою частиною візуальної історичної спадщини Австралії. Зроблено висновок про те, що у кожному австралійському штаті розроблена власна концепція меморіальної пам’яті, втілена у різноманітних за типом та характером монументах. Детально проаналізовано основні з них: Храм пам’яті в Мельбурні (1928-1934); Австралійський військовий меморіал в Канберрі (1941); Кенотаф (1927-1929) та Меморіал АНЗАК в Сіднеї (1934); Меморіал Пустельного кінного корпусу у Західній Австралії (1932); пам’ятні меморіали штату Вікторія: Алея честі та Арка перемоги в Баллараті (1917-1919), Меморіал колишнім австралійським військовополоненим (2004), найдовший загальнонаціональний меморіал пам’яті – Велика океанська дорога (1919-1932); військовий меморіал Хобарта в австралійському штаті Тасманія (1925), а також Меморіал в честь франко-австралійської військової співпраці під час Першої світової війни у Віллер-Бретонне у Франції (1938). Автори демонструють нерозривний зв’язок комеморативних практик Австралії з політикою національної ідентичності, досліджують тенденції започаткування та розвитку меморіальних практик. Відзначено, що переважна більшість меморіальних пам’яток має в своїй основі чітко виражену функцію місця пам’яті, місця скорботи і вшанування. З’ясовано, що репрезентація меморіальної політики пам’яті Австралії в перші повоєнні роки реалізовувалася спочатку на локальному рівні і частково перебувала під впливом британських меморіальних практик, трансформуючись з часом у загальнонаціональний культурний ресурс.
    Źródło:
    Проблеми всесвітньої історії; 2020, 12; 204-220
    2707-6776
    Pojawia się w:
    Проблеми всесвітньої історії
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Історична пам’ять та практики монументальної комеморації Першої світової війни в Австралії (Частина 2)
    Historical Memory and Practices of Monumental Commemoration of World War I in Australia (Part 2)
    Autorzy:
    Зернецька, О.В.
    Мирончук, O.A.
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/22676579.pdf
    Data publikacji:
    2021-03-18
    Wydawca:
    National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
    Tematy:
    історична пам’ять
    монументи
    Перша світова війна
    Австралія
    комеморативні практики
    historical memory
    monuments
    World War I
    Australia
    commemorative practices
    Opis:
    Дослідницька увага авторів зосереджена на специфіці австралійських меморіальних практик, присвячених Першій світовій війні. Обґрунтовано положення про те, що в австралійському контексті меморіали та військові пам’ятники сформували особливу післявоєнну і пост-травматичну частину візуальної пам’яті про перший австралійський глобальний військовий конфлікт. З’ясовуються особливості австралійської меморіальної концепції, відзначається соціальна функція пам’ятників та їх важлива роль у психологічному подоланні пережитих травм і гірких втрат. Аналізуються різнопланові аспекти візуалізації монументальної пам’яті про Першу світову війну в Австралії. Доведено, що пам’ятники і меморіали є важливою частиною візуальної історичної спадщини Австралії. Зроблено висновок про те, що у кожному австралійському штаті розроблена власна концепція меморіальної пам’яті, втілена у різноманітних за типом та характером монументах. Детально проаналізовано основні з них: Храм пам’яті в Мельбурні (1928-1934); Австралійський військовий меморіал в Канберрі (1941); Кенотаф (1927-1929) та Меморіал АНЗАК в Сіднеї (1934); Меморіал Пустельного кінного корпусу у Західній Австралії (1932); пам’ятні меморіали штату Вікторія: Алея честі та Арка перемоги в Баллараті (1917-1919), Меморіал колишнім австралійським військовополоненим (2004), найдовший загальнонаціональний меморіал пам’яті – Велика океанська дорога (1919-1932); військовий меморіал Хобарта в австралійському штаті Тасманія (1925), а також Меморіал в честь франко-австралійської військової співпраці під час Першої світової війни у Віллер-Бретонне у Франції (1938). Автори демонструють нерозривний зв’язок комеморативних практик Австралії з політикою національної ідентичності, досліджують тенденції започаткування та розвитку меморіальних практик. Відзначено, що переважна більшість меморіальних пам’яток має в своїй основі чітко виражену функцію місця пам’яті, місця скорботи і вшанування. З’ясовано, що репрезентація меморіальної політики пам’яті Австралії в перші повоєнні роки реалізовувалася спочатку на локальному рівні і частково перебувала під впливом британських меморіальних практик, трансформуючись з часом у загальнонаціональний культурний ресурс.
    The authors’ research attention is focused on the specifics of the Australian memorial practices dedicated to the World War I. The statement is substantiated that in the Australian context memorials and military monuments formed a special post-war and post-traumatic part of the visual memory of the first Australian global military conflict. The features of the Australian memorial concept are clarified, the social function of the monuments and their important role in the psychological overcoming of the trauma and bitter losses experienced are noted. The multifaceted aspects of visualization of the monumental memory of the World War I in Australia are analyzed. Monuments and memorials are an important part of Australia’s visual heritage. It is concluded that each Australian State has developed its own concept of memory, embodied in various types and nature of monuments. The main ones are analyzed in detail: Shrine of Remembrance in Melbourne (1928–1934); Australian War Memorial in Canberra (1941); Sydney Cenotaph (1927-1929) and Anzac Memorial in Sydney (1934); Desert Mounted Corps Memorial in Western Australia (1932); Victoria Memorials: Avenue of Honour and Victory Arch in Ballarat (1917-1919), Australian Ex-Prisoners of War Memorial (2004), Great Ocean Road – the longest nationwide memorial (1919-1932); Hobart War Memorial in the Australian State of Tasmania (1925), as well as Villers-Bretonneux Australian National Memorial in France dedicated to French-Australian cooperation during the World War I (1938). The authors demonstrate an inseparable connection between the commemorative practices of Australia and the politics of national identity, explore the trends in the creation and development of memorial practices. It is noted that the overwhelming majority of memorial sites are based on the clearly expressed function of a place of memory, a place of mourning and commemoration. It was found that the representation of the memorial policy of the memory of Australia in the first post-war years was implemented at the beginning at the local level and was partially influenced by British memorial practices, transforming over time into a nationwide cultural resource.
    Źródło:
    Проблеми всесвітньої історії; 2021, 13; 203-221
    2707-6776
    Pojawia się w:
    Проблеми всесвітньої історії
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Розвиток публічної історії в Австралії
    Development of Public History in Australia
    Autorzy:
    Орлова, Т.В.
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/22676617.pdf
    Data publikacji:
    2021-09-14
    Wydawca:
    National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
    Tematy:
    Австралія
    історична пам’ять
    ідентичність
    публічна історія
    комеморації
    локальна історія
    сімейна історія
    історична реконструкція
    Australia
    historic memory
    identity
    public history
    commemoration
    local history
    family history
    historiсal reconstruction
    Opis:
    Пропонована до уваги розвідка має на меті продемонструвати важливість нового для української історіографії напрямку публічної історії для розвитку країни і для зміцнення її позицій на міжнародній арені. В якості прикладу обрано Австралію, яка перетворилася із колись віддаленої Terra Incognita на одну з провідних держав сучасного світу. Акцентовано на тому, що попри досягнуті успіхи, проблема ідентичності стоїть так само гостро, як і перед іншими країнами в умовах глобальної кризи. З’ясовуються витоки тренду публічної історії, пояснюються фактори, що сприяти його поширенню планетою, звертається увага, що цей тренд став закономірним результатом розвитку історичної науки західної цивілізації, яка обіймає країни Європи, Америки, Австралії. Остання, є відгалуженням західної цивілізаційної гілки, сприйняла орієнтири, накреслені американськими науковцями, здійснені на прагматичних засадах. Визначено кроки в інституціоналізації названого напрямку, характеризується діяльність Австралійського центру публічної історії при Сіднейському технологічному університеті, часопису «Огляд публічної історії», а також особливості їхньої роботи у діджитальну еру під гаслом: «Історія для публіки, про публіку, разом із публікою». Під цим же гаслом публічні історики працюють з локальною і сімейною історією, співробітничають з державою у сенсі комеморації, для якої важливі музеї, меморіали, пам’ятники. При розгляді національних свят, особлива увага приділена Національному дню вибачень, що є віддзеркаленням складності австралійської історії. Подібно до американської публічної історії, австралійська також велику увагу стала приділяти тим групам населення, які раніше не входили до кола інтересів дослідників, а саме аборигенам. Робиться висновок щодо значення історії в цілому і публічної історії зокрема для здійснення політики національної ідентичності – важливої запоруки стабільного і успішного розвитку держави.
    The present article is aimed at demonstrating the importance of new for Ukrainian historiography direction of public history, for the country’s development and for strengthening its stance at the international arena. Australia is taken for an example, as it has turned from once remote Terra Incognita into one of the leading nations of the modern world. It is emphasized that, regardless of attainments, the identity issue is still as urgent as to other countries in the conditions of a global crisis. The sources of the public history trend are revealed, explained are the factors conducive to its spread planet-wise, attention is brought to the fact that this trend has become a natural result of developments in the science of history in the Western civilization, encompassing countries of Europe, the Americas, and Australia. The latter, being a ramification of the Western civilization branch, has adopted the guidelines outlined by American scholars, driven by pragmatic considerations. Steps are determined in the institutionalization of the said direction, a characteristic is given to the activities of the Australian Center of Public History at Sydney Technology University, of the journal “Public History Survey”, as well as to the specifics of their work in the digital era under the motto: “History for the public, about the public, together with the public”. The same motto is leading the historians working with local and family history, cooperating with the State in the field of commemoration, placing great importance on museums, memorials, monuments. Considering national holidays, particular attention is given to the National Day of Apology, reflecting the complications of Australian history. Like American public history, the Australian one began to give much attention to those groups of population that were previously omitted by the focus of research, namely, the aborigines. A conclusion is made regarding the importance of history in general and public history in particular for the implementation of the national identity policy – an important token of the nation’s stable and successful progress.
    Źródło:
    Проблеми всесвітньої історії; 2021, 15; 193-208
    2707-6776
    Pojawia się w:
    Проблеми всесвітньої історії
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    The Concept of Historical Memory in Great Britain
    КОНЦЕПЦІЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ
    Autorzy:
    Zernetska, O.
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/894293.pdf
    Data publikacji:
    2018
    Wydawca:
    National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
    Tematy:
    concept, history, historical memory, Great Britain, traditions, rituals, values, First World War
    концепція, історія, історична пам’ять, Велика Британія, традиції, ритуали, цінності, Перша світова війна
    Opis:
    Велика Британія – це країна, в якій концепція історичної пам’яті підтримується впродовж тривалого часу. Ось чому особливо цікаво дізнатися, як це робиться у ХХІ ст. У статті досліджується, як традиції, ритуали та цінності були збережені у Великій Британії впродовж багатьох століть, і як водночас народжувалися нові протягом останніх десятиліть. Це кейсстудія, в якій аналізується увічнення у Великій Британії видатної дати – століття початку Першої світової війни; досліджені старі та нові традиції, ритуали, події та перфоманси, що зберігають і розвивають історичну пам’ять британського суспільства.
    Great Britain is a country where the concept of historical memory has been sustained for a long time. It is especially interesting, how it has been done in the XXIst century. This article investigates,how traditions, rituals and values have been saved in Great Britain for many centuries and at the same time, how new ones have been born for last decades. This is a case-study in which the perpetuation inGreat Britain of a great date – the century from the date of the outbreak of the First World War; old and new traditions, rituals, events, performances that preserve and develop the historical memory ofBritish society are researched.
    Źródło:
    Проблеми всесвітньої історії; 2018, 5; 122-133
    2707-6776
    Pojawia się w:
    Проблеми всесвітньої історії
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    The Great War of 1914-1918 and Ukraine: Historical Memory and Commemoration
    ВЕЛИКА ВІЙНА 1914-1918 рр. І УКРАЇНА: ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ ТА КОМЕМОРАЦІЯ
    Autorzy:
    Shevchenko, V.
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/894335.pdf
    Data publikacji:
    2019
    Wydawca:
    National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
    Tematy:
    First World War, Great War of 1914-1918, Ukraine, historical memory, commemoration, «sites of memory»
    Перша світова війна, Велика війна 1914-1918 рр., Україна, історична пам’ять, комеморація, місця пам’яті
    Opis:
    Перша світова війна стала переломною подією у розвитку цивілізації. Україна опинилися в центрі цього глобального конфлікту. На її землях (Східна Галичина, Буковина, Волинь)відбулися одні з найбільших і найкривавіших наступальних операцій, а населення змушене було воювати по обидві сторони фронту. Попри це впродовж багатьох років війна залишалася позаувагою вітчизняної громадськості та професійних дослідників. У пропонованій статті Велику війну 1914-1918 рр. розглянуто крізь призму історичної пам’яті українського суспільства та комеморативних практик. Встановлено, що у Східній Галичині, котра після війни відійшла до Польщі, проводилися посильні роботи по збереженню та упорядкуванню поховань жертв війни. В українській державі перші кроки з увічнення пам’яті загиблих було здійснено за гетьмана П. Скоропадського. Радянська влада планомірно «витісняла» пам’ять про Першу світову війну з масової свідомості, внаслідок чого вона стала «забутою». Зі зміною підходів до висвітлення історичного минулого в незалежній Україні зросло зацікавлення подіями 1914-1918 рр., активізувався процес увічнення і вшанування пам’яті про них. Нині відновлення історичної правди про Першу світову війну та її збереження потребує конструктивної взаємодії держави, громадських організацій, фахівців із різних галузей знань. 
    The First World War was a turning point in the development of civilization. Ukraine was at the center of this global conflict. Some of the largest and bloodiest offensive operations took place on itslands (East Halychyna, Bukovyna, Volyn), and the population was forced to fight on both sides of the front. Nevertheless, for many years the national public and professional researchers has beenoverlooked the War. In this paper, the Great War of 1914-1918 was been considered in the light of the historical memory of Ukrainian society and commemorative practices. In Eastern Halychyna, which was part of Poland after the War, there were intensive efforts to preserve the burials of war victims. In the Ukrainian state, the first steps to perpetuate the memory of the victims were made under the Hetman P. Skoropadskyi. Soviet authorities systematically «supplanted» the memory of the First World War from the mass consciousness, so that it was «forgotten».With changing approaches to the coverage of the historical past in independent Ukraine, interest towards the events of 1914-1918 has increased, and the process of perpetuating and commemoratingthem was intensified. Now, the restoration of the historical truth about the First World War and its preservation require the constructive interaction of the state, public organizations, specialists fromdifferent fields of knowledge.
    Źródło:
    Проблеми всесвітньої історії; 2019, 8; 133-139
    2707-6776
    Pojawia się w:
    Проблеми всесвітньої історії
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Історична пам’ять у процесі формування та відтворення модерної національної ідентичності: французький досвід (Частина 1)
    Historical Memory in the Process of Formation and Reproduction of Modern National Identity: the French Experience (Part 1)
    Autorzy:
    Шморгун, O.O.
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/22676595.pdf
    Data publikacji:
    2021-09-14
    Wydawca:
    National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
    Tematy:
    історична пам’ять Франції
    патріотична мотивація
    голлізм як авторитаризм
    небезпека етнофундаменталізму
    historical memory of France
    patriotic motivation
    holism Gaullism as an authoritarianism
    danger of the ethno fundamentalism
    Opis:
    Стаття присвячена дослідженню ролі історичної традиції та національної пам’яті у формуванні модерних типів етнонаціональної ідентичності та механізмів консолідації громадян на етапі становлення французької держави сучасного типу. В цьому зв’язку проаналізовано різноманітні версії французької історії у представників історичних та історіографічних шкіл, що і в наш час взаємно конкурують за статус творців загальновизнаного тлумачення важливих історичних подій. З’ясовано, що послідовно патріотична мотивація, завдяки якій забезпечуються формування та реалізація інноваційного потенціалу народу й соціальна активність цього орієнтованого на подолання будь-яких кризових викликів креативного ядра нації, постає лише шляхом максимального змістовного синтезу наявних трактувань французької історії. Зокрема ефективність політики пам’яті забезпечується завдяки тому, що символи, традиції та історичні пам’ятки, які позитивно впливають на динаміку національно-патріотичних мотивацій та почуттів, неминуче (і часто цілком свідомо) наповнюються якісно новими смислами та цінностями, на основі яких формуються вже модерні уявлення щодо сумлінного виконання свого національного обов’язку, самовідданості і навіть жертовності у служінні вищим ідеалам Батьківщини. Доведено цілковиту неспроможність неоліберальної та ліворадикальної критики теорії та практики голлізму, консервативні елементи якого, зокрема апелювання до героїчного минулого, зовсім не тотожні як виявам середньовічної архаїки, так і мало не неонацистським політичним уподобанням. Навпаки, типологічна подібність бонапартизму та голлізму обумовлена якраз їхньою здатністю до ефективного протистояння однаково руйнівним для національної держави реакційній та революційній версіям екстремізму. Відтак, розкрито виняткову актуальність використання історичної пам’яті задля формування власної традиціоналістської та авторитарної харизми (у їхньому взаємозв’язку) творцем і першим президентом П’ятої республіки Ш. де Голллем в процесі його протистояння антинаціональним провокаціям ультраправого та ультралівого ґатунку.
    The complete failure of neoliberal and left-wing radical critiques of Holism's theory and practice has been proved, the conservative elements of which, in particular the appeal to the heroic past, are not at all identical with medieval archaism and almost neo-Nazi political preferences. On the contrary, the typological similarity of Bonapartism and Hollism is due precisely to their ability to effectively oppose reactionary and revolutionary extremism, which is equally destructive to the nation-state. In this regard, the exceptional relevance of the use of historical memory to form their own traditionalist and authoritarian charisma (in their relationship) by the creator and first president of the Fifth Republic Charles de Gaulle in the process of his opposition to anti-national provocations of far-right and far-left.
    Źródło:
    Проблеми всесвітньої історії; 2021, 15; 9-52
    2707-6776
    Pojawia się w:
    Проблеми всесвітньої історії
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Історична пам’ять у процесі формування та відтворення модерної національної ідентичності: французький досвід (Частина 2)
    Historical Memory in the Process of Formation and Reproduction of Modern National Identity: the French Experience (Part 2)
    Autorzy:
    Шморгун, O.O.
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/22676657.pdf
    Data publikacji:
    2021-12-16
    Wydawca:
    National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
    Tematy:
    історична пам’ять Франції
    патріотична мотивація
    голлізм як авторитаризм
    небезпека етнофундаменталізму
    historical memory of France
    patriotic motivation
    holism Gaullism as an authoritarianism
    danger of the ethno fundamentalism
    Opis:
    Стаття присвячена дослідженню ролі історичної традиції та національної пам’яті у формуванні модерних типів етнонаціональної ідентичності та механізмів консолідації громадян на етапі становлення французької держави сучасного типу. В цьому зв’язку проаналізовано різноманітні версії французької історії у представників історичних та історіографічних шкіл, що і в наш час взаємно конкурують за статус творців загальновизнаного тлумачення важливих історичних подій. З’ясовано, що послідовно патріотична мотивація, завдяки якій забезпечуються формування та реалізація інноваційного потенціалу народу й соціальна активність цього орієнтованого на подолання будь-яких кризових викликів креативного ядра нації, постає лише шляхом максимального змістовного синтезу наявних трактувань французької історії. Зокрема ефективність політики пам’яті забезпечується завдяки тому, що символи, традиції та історичні пам’ятки, які позитивно впливають на динаміку національно-патріотичних мотивацій та почуттів, неминуче (і часто цілком свідомо) наповнюються якісно новими смислами та цінностями, на основі яких формуються вже модерні уявлення щодо сумлінного виконання свого національного обов’язку, самовідданості і навіть жертовності у служінні вищим ідеалам Батьківщини. Доведено цілковиту неспроможність неоліберальної та ліворадикальної критики теорії та практики голлізму, консервативні елементи якого, зокрема апелювання до героїчного минулого, зовсім не тотожні як виявам середньовічної архаїки, так і мало не неонацистським політичним уподобанням. Навпаки, типологічна подібність бонапартизму та голлізму обумовлена якраз їхньою здатністю до ефективного протистояння однаково руйнівним для національної держави реакційній та революційній версіям екстремізму. Відтак, розкрито виняткову актуальність використання історичної пам’яті задля формування власної традиціоналістської та авторитарної харизми (у їхньому взаємозв’язку) творцем і першим президентом П’ятої республіки Ш. де Голллем в процесі його протистояння антинаціональним провокаціям ультраправого та ультралівого ґатунку.
    The article is devoted to the study of the role of historical tradition and national memory in the formation of modern types of ethno-national identity and mechanisms of consolidation of citizens at the stage of formation of the French state of the modern type. In this regard, various versions of French history were analyzed by representatives of historical and historiographical schools, which still compete with each other for the status of creators of a generally accepted interpretation of important historical events. It was found that consistently patriotic motivation, which ensures the formation and realization of the innovative potential of the people and social activity of this creative core of the nation, aimed at overcoming any crisis challenges, is formed only on the basis of maximum meaningful synthesis of existing interpretations of French history. In particular, the effectiveness of memory policy is ensured by the fact that symbols, traditions and historical monuments that positively influence the dynamics of national-patriotic motivations and feelings are inevitably (and often, quite consciously) filled with qualitatively new meanings and values. The complete failure of neoliberal and left-wing radical critiques of Holism’s theory and practice has been proved, the conservative elements of which, in particular the appeal to the heroic past, are not at all identical with medieval archaism and almost neo-Nazi political preferences. On the contrary, the typological similarity of Bonapartism and Hollism is due precisely to their ability to effectively oppose reactionary and revolutionary extremism, which is equally destructive to the nation-state. In this regard, the exceptional relevance of the use of historical memory to form their own traditionalist and authoritarian charisma (in their relationship) by the creator and first president of the Fifth Republic Charles de Gaulle in the process of his opposition to anti-national provocations of far-right and far-left.
    Źródło:
    Проблеми всесвітньої історії; 2021, 16; 7-53
    2707-6776
    Pojawia się w:
    Проблеми всесвітньої історії
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Адам Міцкевич, Олександр Пушкін, Тарас Шевченко: візія національної ідентичності, місце в літературному каноні
    Adam Mickiewicz, Alexander Pushkin, Taras Shevchenko: Vision of National Identity and Place in the Literature Canon
    Adam Mickiewicz, Aleksander Puszkin, Taras Szewczenko: wizja tożsamości narodowej i ich miejsce w kanonie literackim
    Autorzy:
    Kovbasenko, Jurij
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/1048571.pdf
    Data publikacji:
    2019-12-05
    Wydawca:
    Katolicki Uniwersytet Lubelski Jana Pawła II
    Tematy:
    канон літературний
    історична пам’ять
    національна ідентичність
    функції художньої літератури
    kanon literacki
    pamięć historyczna
    tożsamość narodowa
    funkcje literatury pięknej
    literary canon
    historical memory
    national identity
    functions of fiction
    Opis:
    У статті розглянуто ключові моменти життєвих і творчих шляхів трьох центральних постатей слов’янських літератур: Адама Міцкевича (Польща), Олександра Пушкіна (Росія) і Тараса Шевченка (Україна). Акцент зроблений на засадничо-концептуальних (часто маловідомих) параметрах їхнього світогляду та творчості, зокрема – на візії національної і/або державної ідентичності, що ретельно ретушувалося літературознавством СРСР та соціалістичних країн. Зокрема, зроблено висновок про центральне місце творчості А. Міцкевича і Т. Шевченка відповідно в польському і українському літературних канонах, а також про певні “ідеологічні преференції” у випадку з “канонізацією” творчості О. Пушкіна в Росії.
    W niniejszym artykule autor analizuje kluczowe momenty w biografii oraz twórczości trzech centralnych postaci literatur słowiańskich: Adama Mickiewicza (Polska), Aleksandra Puszkina (Rosja) i Tarasa Szewczenki (Ukraina). Uwaga badacza skupia się wokół zasadniczych konceptualnych (najczęściej mało znanych) kwestii światopoglądu i twórczości wspomnianych twórców, a zwłaszcza – na wizji tożsamości narodowej i/lub państwowej, którą gruntownemu retuszowi poddawali literaturoznawcy z ZSRR i innych krajów socjalistycznych. Autor podkreśla fakt, że o ile twórczość Mickiewicza i Szewczenki zajmuje centralne miejsce w polskim i ukraińskim kanonie literackim, to twórczość Puszkina charakteryzuje się „określonymi preferencjami” „kanonizowania” w literaturoznawstwie rosyjskim
    The article considers the key moments of the life and creative path of the three central figures of Slavonic literatures: Adam Mickiewicz (Poland), Alexander Pushkin (Russia) and Taras Shevchenko (Ukraine). The emphasis is on the fundamentally (and often little-known) parameters of their outlook and creativity, in particular on its state-building potential, which was thoroughly retouched by literary scholars of the USSR and socialist countries. In particular, it was concluded that A. Mickiewicz and T. Shevchenko were central to the works of art in the Polish and Ukrainian literary canons, as well as certain “ideological preferences” in the case of “canonization” of O. Pushkin’s work in Russia.
    Źródło:
    TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych; 2018, 5, 13; 33-52
    1733-2249
    Pojawia się w:
    TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Проблеми розмивання та деструкції національної ідентичності
    Problems of Building and Destruction of National Identity
    Autorzy:
    Шершова, Тетяна
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/2163433.pdf
    Data publikacji:
    2022-12-31
    Wydawca:
    Wydawnictwo Adam Marszałek
    Tematy:
    самоідентифікація
    національно-культурна ідентичність
    фальшива історична пам’ять
    народно-пісенні практики
    фольклор
    народна пісня
    self-identification
    national and cultural identity
    false historical
    memory
    folk song practices
    folklore
    folk song
    Opis:
    The article analyzes different types of identity and finds that both regional, ethnic and national, belong to the territorial identity, and regional is more volatile and unstable iv contrast to ethnic, which, in addition to territoriality involves in its consideration of historical component – memories, memory of ancestors. The article also traces the influence of cultural memory on the formation of national identity. Studies of cultural memory are interdisciplinary in nature and are the subject of reflection in various scientific discourses (historical (F. Aries, J. Lefebvre, P. Nora, F. Fure), culturological (F. Yates, M. Foucault), sociological (M. Halbwax), philosophical (A. Bergson, E. Durkheim, A. Mole), psychological (W. Wordsworth, Z. Freud), etc.). Cultural memory is formed over the centuries and transmits cultural content in the form of texts, images, inscriptions, monuments, rituals, all indicators of tradition. It is a prerequisite for self-identification, as it connects knowledge about the past and present life situation of a particular social group. The issue of cultural memory is an important research issue. Songwriting transforms the cultural memory of Ukrainians and through the emotional component of the song (folklore) forms different types of identity. Mnemics of modus, decoded and incorporated into regional culture, are stable guardians of traditions that are broadcast not only limited territories, but are able to spread to unlimited areas. Thus, regional culture penetrates into various layers of national culture, supplementing and enriching it with cultural meanings. Cultural memory is most vividly formed in the Diasporas, which is explained by the desire to preserve national identity outside the homeland. The ways of expressing identity by folk songs are outlined. National-cultural identity is defined as a sense of belonging to a national community, consideration of one’s personality through the prism of identification with its symbols, values, history and culture. The significance of folk song practices for the formation of national identity is substantiated. Cultural regional identity in modern conditions is characterized. The region covers the history of Ukrainian culture in a new perspective and contributes to the study of individual territorial centers as unique and inimitable units in not only historical, geographical and art aspects, but also is important in cultural discourse. The appeal to primary source, in particular the folk song, makes a mechanism for the preservation of national integrity, transforming through the emotional component of song performance into cultural memory, which forms the identity itself. Cultural memory combined with historical experience will result in national identity and conscious being.
    У статті проаналізовано різні види ідентичності та з’ясовано, що як регіональна, так і етнічні та національна, відносяться до територіальної ідентичності, при чому, регіональна виявляється більш мінливою та нестійкою на відміну від етнічної, яка, окрім територіальності залучає до свого розгляду ще історичний компонент – спогади, пам’ять про пращурів. У статті простежуємо також вплив культурної пам’яті на формування національної ідентичності. Дослідження культурної пам’яті мають міждисциплінарний характер і є предметом осмислення у різних наукових дискурсах (історичному (Ф. Ар’єс, Ж. Лефевр, П. Нора, Ф. Фюре), культурологічному (Ф. Йейтс, М. Фуко), соціологічному (М. Хальбвакс), філософському (А. Бергсон, Е. Дюркгайм, А. Моль), психологічному (У. Вордсворт, З. Фрейд) та ін.). Культурна пам’ять формується століттями та транслює культурний зміст у вигляді текстів, зображень, надписів, монументів, ритуалів, тобто всіх показників традицій. Вона є обов’язковою умовою самоідентифікації, так як пов’язує знання про минуле та сучасну життєву ситуацію певної соціальної групи. Питання формування культурної пам’яті – важлива дослідницька проблема. Пісенна творчість трансформує культурну пам’ять українців і через емоційну складову пісні (фольклору) формує різні типи ідентичності. Мнемотичні модуси, розкодовані та інкорпоровані до регіональної культури, являються стійкими охоронцями традицій, які транслюються не лише на обмежені території, а здатні поширюватися на необмежені ділянки. Так, регіональна культура проникає у різні прошарки національної культури, доповнюючи та збагачуючи її культурними смислами. Найяскравіше культурна пам’ять формується у діаспорах, що пояснюється прагненням до збереження національної ідентичності за межами Батьківщини. Окреслено способи вираження ідентичності народно-пісенними засобами. Національно-культурна ідентичність визначається як відчуття приналежності до національної спільності, розгляд своєї особистості крізь призму ототожнення з її символами, цінностями, історією та культурою. Обґрунтовано значущість народно-пісенних практик для формування національної ідентичності. Охарактеризовано культурну регіональну ідентичність в умовах сучасності. Регіоніка висвітлює історію культури України у новому ракурсі та сприяє вивченню окремих територіальних осередків як унікальних і неповторних одиниць не лише в історичному, географічному та мистецтвознавчому аспектах, а також має вагоме значення в культурологічному дискурсі. Звернення до першоджерел, зокрема народної пісні, уможливлює механізм збереження національної цілісності, трансформуючись через емоційну складову пісенного виконавства в культурну пам’ять, яка формує власне ідентичність. Культурна пам’ять у поєднанні з історичним досвідом в результаті становитимуть національну ідентичність та усвідомлене буття.
    Źródło:
    Krakowskie Studia Małopolskie; 2022, 4(36); 44-60
    1643-6911
    Pojawia się w:
    Krakowskie Studia Małopolskie
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Фразеологічні одиниці з ойконімним і відойконімним компонентами як свідчення історичної пам’яті українців
    Autorzy:
    Hnatyuk, Lidiya
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/1788599.pdf
    Data publikacji:
    2020-08-31
    Wydawca:
    Uniwersytet Warszawski. Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego
    Tematy:
    phraseological items
    paroemias
    oikonyms
    deoikonym adjectives
    the 19th c. Ukrainians’ world picture
    historical memory
    фразеологічні одиниці
    паремії
    ойконіми
    відойконімні прикметники
    мовна картина світу українців XIX ст.
    історична пам’ять
    Opis:
    The paper’s subject is tracing the historical memory of the Ukrainian people as evidenced in (broadly understood) phraseological items that contain oikonyms as well as adjectives derived from oikonyms, and refl ect the 19th c. Ukrainians’ perception of their history and neighbouring countries, and also their everyday life, local customs and memorable occurrences related to some inhabited places both in Dnieper Ukraine, then belonging to the Russian Empire, and in Western Ukraine, then part of the Austrian (after 1867, Austrian-Hungarian) Empire. Some of the phraseological units discussed in the paper and drawn from M. Nomys’ 1864 collection “Ukrainian sayings, proverbs and the like” are recorded in modern dictionaries, while the others are only found in the 19th - early 20th c. dictionaries. The author attempts to elucidate the origin and meaning of phraseologisms that are incomprehensible for Present-day Ukrainian speakers. In her reconstruction of relevant fragments of the 19th c. Ukrainians’ world picture, she uses the methods of historical-linguistic and linguistic-cultural analysis, also taking into account extralinguistic data.
    Źródło:
    Studia Ucrainica Varsoviensia; 2020, 8; 21-28
    2299-7237
    Pojawia się w:
    Studia Ucrainica Varsoviensia
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Розвиток та проблемні питання партнерських відносин України з сусідніми країнами-членами ЄС
    Development and problematic issues of Ukraines partnership with the neighbouring EU member states
    Autorzy:
    Vidnyanskyj, Stepan
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/1976786.pdf
    Data publikacji:
    2021-11-01
    Wydawca:
    National Academy of Sciences of Ukraine. The Institute of History of Ukraine
    Tematy:
    Ukraine
    Polska
    Slovakia
    Hungary
    Romania
    relations
    neighbourhood problems
    conflict situations
    national minorities
    historical memory
    European integration
    Україна
    Польща
    Словаччина
    Угорщина
    Румунія
    відносини
    проблеми добросусідства
    конфліктні ситуації
    національні меншини
    історична пам’ять
    європейська інтеграція
    Opis:
    У статті висвітлюються розвиток і окремі проблемні питання взаємовідносин України та сусідніх країн-членів Європейського Союзу – Республіки Польща, Угорщини, Румунії і Словацької Республіки, які час від часу загострюються та підживлюються й використовуються Російською Федерацією, що становить потенційну загрозу для України та міжнародної безпеки в Карпатському регіоні зокрема, і які потребують якнайшвидшого вирішення. Йдеться, насамперед, про загострення українсько-угорських відносин після приходу до влади в Угорщині консервативного й по суті авторитарного уряду В. Орбана в 2010 р., особливо у зв’язку з ухваленням Закону України «Про освіту» в 2017 р. і навколо угорської національної меншини в Закарпатті, а також про українсько-польське протистояння в питаннях історичної пам’яті та проблеми українських мігрантів у Польщі, українсько-румунські територіальні суперечки й деякі проблеми українсько-словацьких відносин, зокрема навколо «русинського питання» тощо. Наголошується, що Україна географічно й політично належить до Центральної Європи, тому держави цього регіону є найприроднішими її друзями та партнерами, і завданням урядових, регіональних, експертних та громадських структур, міжнародних організацій та прикордонних регіональних об’єднань є спільними активними й послідовними зусиллями подолати існуючі конфліктні ситуації і проблеми у взаємовідносинах. Потужним важелем для цього, а також для поглиблення міждержавного партнерства й добросусідської співпраці та взаєморозуміння між народами Карпатського регіону є євроінтеграційний чинник, економічна співпраця і взаємозалежність сусідніх країн, безпекові виклики агресії Росії та новітні загрози сучасних міжнародних відносин.
    The paper highlights development and some problematic issues of Ukraine's relations with the neighbouring European Union Member States - the Republic of Poland, Hungary, Romania and the Slovak Republic, that have been escalated and exploited from time to time by the Russian Federation. This situation poses a potential threat to Ukraine and international security in the Carpathian region and needs to be resolved as soon as possible. This also emphasizes the aggravation of Ukrainian-Hungarian relations after a conservative and essentially authoritarian government, headed by Prime Minister Viktor Orbán, had come into power in 2010. A perceptible increase in tension between the parties is related to Ukraine's 2017 Education Act and the situation of the Hungarian national minority in Transcarpathia. Additionally, the paper focuses on Ukrainian-Polish contradictions in issues of historical memory and problems of Ukrainian migrants in Poland, Ukrainian-Romanian territorial disputes and some problems of Ukrainian-Slovak relations, in particular regarding the "Rusyns question" and so on. The author stresses that Ukraine belongs geographically and politically to Central Europe, therefore the states of this region are its most obvious friends and partners, and the task of governmental, regional and public institutions, international organisations and regional groupings is to overcome existing conflict situations and problems in mutual relations by joint active and consistent efforts. The factor of European integration, economic cooperation and interdependence of neighbouring countries, security challenges in Europe from Russia's aggression and the latest threats in contemporary international relations are strong levers for this, as well as for deepening interstate partnership and neighbourly, mutually beneficial cooperation between peoples of the Carpathian region
    Źródło:
    The International Relations of Ukraine: Scientific Searches and Findings; 2021, 30; 156-176
    2411-345X
    2415-7198
    Pojawia się w:
    The International Relations of Ukraine: Scientific Searches and Findings
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    About the “Historical Truth” in Time and Space
    ПРО «ІСТОРИЧНУ ІСТИНУ» В ЧАСІ І ПРОСТОРІ
    Autorzy:
    Tkachenko, V.
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/894479.pdf
    Data publikacji:
    2016
    Wydawca:
    National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
    Tematy:
    temporality, discrete time, subjective time, presentism, provincialism, “history for the sake of history”, “historical memory of generations”
    темпоральність, дискретність часу, суб’єктивний час, презентизм, провінціалізм, «історія заради історії», «історична пам’ять поколінь»
    Opis:
    Проаналізовано «кризу часу» в осмисленні історичного процесу, що виявляється у розриві зв’язку між минулим, сучасним та майбутнім. В центрі уваги автора – культ презентизму, коли виклад подій минулого і майбутнього підпорядковується нинішній кон’юнктурі, яка самостійно формує комфортне минуле й визначає таке ж комфортне майбутнє. В основі цього явища – розчарування у всіх ілюзіях та ідеалах минулого, коли на особистісному рівні не залишилося віри ні у революційну ідею, ні у соціалістичне суспільство, ні у перспективи євроінтеграції, а в суспільстві запанувало прагнення до багатства, комфорту й спокусливої миттєвості відчуттів. Автор акцентує увагу на необхідності активізації українських інтелектуалів у пошуках адекватних відповідей на виклики часу, на необхідності запропонувати нові і переконливі способи пояснення всього, що відбувається навколо. Час невідкладно вимагає віднайдення зримої історичної перспективи виходу із ситуації «повсякденності виживання», пошуку шляхів зміцнення віри у торжество соціальної справедливості. В іншому випадку німота інтелектуалів лише підсилює розрив між історичним досвідом соціуму і його здатністю осмислення того, що відбувається, бачення майбутнього.
    The article analyses the“crisis of time” in understanding of the historical process, which reveals itself in breaking the link between the past, present and future. The author concentrates his attention on the cult of presentism when the exposition of events of the past and future is subordinated to current conjuncture and on its own creates a comfortable past and determines the same comfortable future. This phenomenon is based on the disappointment with illusions and ideals of the past, when on the personal level there is no any faith  in revolutionary ideas, socialist society and the prospects of European integration, and the desire for wealth, comfort and tempting opportunities prevails in society. The author emphasizes the necessity of intensification of Ukrainian intellectuals’ activities in search of adequate answers to the challenges of the present time, the need to propose new and convincing ways to explain everything that happens around. Time urgently requires finding historical perspective of way out  of the situation of “everyday survival”, finding the ways to strengthen faith in the triumph of social justice. Otherwise silence of the intellectuals only increases the gap between the historical experience of the society and its ability to understand what is going on now and  what will happen in the future.
    Źródło:
    Проблеми всесвітньої історії; 2016, 2; 11-29
    2707-6776
    Pojawia się w:
    Проблеми всесвітньої історії
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Memory Policy and European Integration Aspirations of Ukraine (2014-2019)
    ПОЛІТИКА ПАМ’ЯТІ І ЄВРОІНТЕҐРАЦІЙНІ ПРАГНЕННЯ УКРАЇНИ (2014-2019 рр.)
    Autorzy:
    Shapoval, Y.
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/894239.pdf
    Data publikacji:
    2020
    Wydawca:
    National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
    Tematy:
    historical memory, European integration, memory studies, memory policy / historical policy, decommunization, transnational forms of cultural (historical) memory, Ukrainian Institute of National Memory, Institute of National Memory of Poland
    історична пам’ять, євроінтеґрація, memory studies, політика пам’яті/історична політика, декомунізація, транснаціональні форми культурної (історичної) пам’яті, Український інститут національної пам’яті, Інститут національної пам’яті Польщі
    Opis:
    У статті проаналізовано особливості політики пам’яті у 2014-2019 рр. у контексті євроінтеґраційних прагнень України. Охарактеризовано особливості політики пам’яті/історичної політики в Україні після драматичних подій кінця 2013-2014 року, що їх оголошено «революцією Гідності» (або «Євромайданом»), з початком російської аґресії на Сході України, з початком «ленінопаду» і форсованої декомунізації і до 2019 р. Тобто до змін у політичному класі України, пов’язаних з обранням 6-го Президента Володимира Зеленського. Безсумнівно, політика пам’яті змінюватиметься і її зміст невдовзі можна буде аналізувати окремо. Автор статті насамперед прагнув стимулювати подальшу дискусію дослідників і всіх осіб, зацікавлених в обговоренні вказаної теми. Сумління науковця вимагає не поспішати з однозначною відповіддю навіть на (здавалося б) прості запитання. Наукова новизна полягає в узагальненні ключових тенденцій політики пам’яті в Україні у 2014-2019 рр. і у визначенні низки проблем, які мають неґативний вплив на процес євроінтеґрації України. Розглянуто український досвід політики пам’яті як механізму впливу на політичну реальність. Політика пам’яті належить до ефективних механізмів впливу на політичну реальність, зокрема, на ступінь консолідації суспільства, самоусвідомлення громадян, формування та зміцнення колективних ідентичностей. Поступове усвідомлення дієвості цих механізмів зумовлювало у 2014-2019 рр. зростання інтересу до питань колективної пам’яті, яке демонстрували очільники держави, політики, політичні партії та структури громадянського суспільства. Формування та реалізація політики пам’яті в Україні відбувалося дедалі більш усвідомлено і спрямовано. Тривав пошук такої моделі політики пам’яті, яка здатна сприяти консолідації цих груп у єдине громадянське суспільство, зробити різноманіття образів минулого в України її ресурсом, а не проблемою. До цього спонукає і російська гібридна аґресія, одним із проявів якої стало перманентне нав’язування українцям з боку пропагандистських структур Російської Федерації імперсько-радянського образу минулого. До цього спонукає і чітко визначена стратегія України на європейську інтеґрацію. Як показав досвід 2014-2019 рр., певними засадами своєї історичної політики Україна достатньо органічно вписується у загальноєвропейську схему (наприклад, посиленням впливу і ролі громадянського суспільства у цій сфері). Водночас у згаданий період виявилися і певні проблеми, насамперед пов’язані з пошуками адекватної викликам моделі колективної пам’яті, яка фокусується на цінності держави як спільної батьківщини і ґаранта прав людини. Важливим кроком стала політика декомунізації, що провадилася в Україні від 2014 р. Засудивши тоталітаризм (нацистського і радянського зразків), вона забезпечила очищення публічного простору України від комуністичної символіки (хоча й не остаточно). Водночас вона породила нові ризики і нові питання, які потребують дискусій і пошуку відповідей за обов’язкової участі експертів-науковців.
    The article analyzes peculiarities of Ukraine’s memory policy in 2014-2019 in the context of its European integration aspirations. The features of the politics of memory / historical politics in Ukraine are described after the dramatic events of the end of 2013-2014, which were proclaimed as a “Revolution of Dignity” (or “Euromaidan”). These events were also connected with the beginning of Russian aggression in the East of Ukraine, with the beginning of so called “Leninopad” (demolition of monuments to Lenin) and forced decommunization up until 2019. That is, to the changes in the political class of Ukraine related to the election of the 6-th President Volodymyr Zelensky. Undoubtedly, memory policy will change and its content will receive a separate consideration in the nearest future. The author of this article first of all strived to stimulate broader scholarly discussions on this topic. Scientist’s conscience demands to be modest in answering even those questions that appear simple at first sight. The scientific novelty is to summarize the key trends of the memory policy in Ukraine in 2014-2019 and to identify a number of problems that have a negative impact on Ukraine’s European integration process. The article considers Ukrainian experience of memory policy as a mechanism for influencing political reality. Memory policy refers to effective mechanisms for influencing political reality, in particular, to change the degree of social consolidation, citizens’ self-awareness, the formation and strengthening of collective identities. In 2014-2019 the gradual awareness of the effectiveness of these mechanisms caused the increase of interest in collective memory, which was demonstrated by the leaders of the state, politicians, political parties and civil society structures. The formation and implementation of memory policy in Ukraine were getting increasingly conscious and directed. The search for such a model of memory policy, which would be able to promote the consolidation of these groups into a united civil society, to convert a diversity of the images of the past of Ukraine into its resource, not its problem. This is also encouraged by the ongoing Russian hybrid aggression. One of its manifestations appears a permanent imposing on Ukrainians of the imperial-Soviet image of the past by the propaganda structures of the Russian Federation. This is prompted by a well-defined strategy for Ukraine’s European integration. As the experience of 2014-2019 has shown, Ukraine with some of foundations of its historical policy fits quite organically into the pan-European scheme (for example, by strengthening the influence and role of civil society in this area). At the same time, there were some problems during the mentioned period. First of all, they were related to the search for an adequate model of the collective memory, which focuses on the value of the state as a common homeland and a human rights’ guarantee. An important step was 2014 decommunization policy in Ukraine. By condemning totalitarianism (Nazi and Soviet models), it ensured that Ukraine’s public space was cleansed of communist symbolism (though not definitively). At the same time, it has created new risks and new questions that need to be discussed and answered with the obligatory participation of expert scientists.
    Źródło:
    Проблеми всесвітньої історії; 2020, 11; 7-24
    2707-6776
    Pojawia się w:
    Проблеми всесвітньої історії
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Історична пам’ять та контрпам’ять про Другу світову війну в Словаччині
    Historical Memory and Counter-memory of the Second World War in Slovakia
    Autorzy:
    Боровець, I.I.
    Віднянський, В.С.
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/22676903.pdf
    Data publikacji:
    2022-10-27
    Wydawca:
    National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
    Tematy:
    Словацька держава 1939-1944 рр.
    Словацька Республіка
    Друга світова війна
    історіографія
    історична пам’ять і контрпам’ять
    Словацьке національне повстання
    Голокост
    «Мала війна»
    «усна історія»
    військові мемуари ймеморіали
    Slovak state in 1939-1944
    Slovak Republic
    World War II
    historiography
    historical memory and counter-memory
    Slovak National Uprising
    Holocaust
    “Little War”
    “oral history”
    war memoirs and memorials
    Opis:
    У Словацькій Республіці (СР) після Оксамитової революції 1989 р. в Чехословаччині й розпаду ЧСФР у 1993 р. актуалізувалася проблема створення національного наративу історичної пам’яті, зокрема про Другу світову війну, як одного з важливих елементів трансформації словацького суспільства та системних посткомуністичних перетворень у молодій державі. У статті розглянуто офіційну версію збереження й популяризації історичної пам’яті про Другу світову війну в СР, головною державною інституцією для впровадження якої виступає створений у 2002 р. Інститут національної пам’яті, а також різні  інтерпретації словацькими істориками та політиками таких вузлових подій часів Другої світової війни як історія Словацької держави 1939-1944 рр., угорсько-словацької «Малої війни» в березні 1939 р., участі словацьких військових підрозділів у війні на Східному фронті, Словацького національного повстання 1944 р., Голокосту. При цьому використовуються різні джерела: наукова літературай художні твори, продукція кіномистецтва та історичної публіцистики, військові мемуари й меморіали історичної пам’яті, матеріали «усної історії» тощо. Наголошується, що роздвоєність словацької історіографії, історичної пам’яті та й власне суспільства в оцінках та інтерпретаціях подій Другої світової війни в національній історії триває до нині, насамперед як протистояння офіційної/наднаціональної та національної версій історичної пам’яті. Перевага на сучасному етапі спостерігається за наднаціональним підходом, який застосовує інтегральний метод, синтезує погляди, пропонує багаторакурсні бачення, а оцінки історичних фактів, явищ та процесів здійснює на основі критеріїв лібералізму та демократії.
    In the Slovak Republic (SR), after the Velvet Revolution of 1989 in Czechoslovakia and the collapse of ČSFR in 1993, the problem of creating a national narrative of historical memory, in particular about the Second World War, as one of the important elements of the transformation of Slovak society and systemic post-communist transformations in the young state, became more urgent. The article deals with the official version of preserving and popularizing the historical memory of the Second World War in the Slovak Republic, the main state institution for the implementation of which is the Institute of National Remembrance established in 2002, as well as various interpretations by Slovak historians and politicians of such key events of the Second World War as the history of the Slovak state in 1939-1944, the Hungarian-Slovak “Little War” in March 1939, the participation of Slovak military units in the war on the Eastern Front, the Slovak National Uprising of 1944, the Holocaust. Various sources are used: scientific literature and fiction, cinema and historical journalism, military memoirs and memorials of historical memory, materials of “oral history”, etc. The authors emphasize that the bifurcation of Slovak historiography, historical memory and society itself in assessments and interpretations of the events of World War II in national history continues to this day, primarily as a confrontation between official/supranational and national versions of historical memory. The supranational approach, which applies an integral method, synthesizes views, offers multidimensional visions, and evaluates historical facts, phenomena and processes based on the criteria of liberalism and democracy, is preferred at the present stage.
    Źródło:
    Проблеми всесвітньої історії; 2022, 19; 57-81
    2707-6776
    Pojawia się w:
    Проблеми всесвітньої історії
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
      Wyświetlanie 1-14 z 14

      Ta witryna wykorzystuje pliki cookies do przechowywania informacji na Twoim komputerze. Pliki cookies stosujemy w celu świadczenia usług na najwyższym poziomie, w tym w sposób dostosowany do indywidualnych potrzeb. Korzystanie z witryny bez zmiany ustawień dotyczących cookies oznacza, że będą one zamieszczane w Twoim komputerze. W każdym momencie możesz dokonać zmiany ustawień dotyczących cookies