Temat: час - Katalog OPAC zbiorów

Skocz do pozycji: 1.

Tytuł:: Часопростір в образотворчому мистецтві й літературі: експериментувати не можна спростити (контекст doppelbegabungen)
Time and space in fine arts and literature: Experimentation can not be simplified (in relation to doppelbegabungen)
Autorzy:: Moczerniuk, Natalia
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/916017.pdf
Data publikacji:: 2018-12-20
Wydawca:: Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu
Tematy:: time
space
chronotope
literature and fine arts interactions
writer-artist
час
простір
хронотоп
взаємодія літератури й образотворчого мистецтва
літератор-художник
Opis:: The article deals with the issue of the chronotope distinguishing features both in literature and in fine arts. The artists' attempts to include the category of time into painting and their speculations on the problem have been highlighted in the paper. Such concepts as sujet and rhythm, their relevance to fine arts have been brought into focus. Being a part of a principal study of the writers-artists’ oeuvres, the current paper contains the collected data on the painters’ transition from fine arts as a spatial one to literature. Their conversion to a new artistic field was caused by the desire to create temporal art and experiment with artistic time continuum.
Źródło:: Kultury Wschodniosłowiańskie – Oblicza i Dialog; 2018, 8; 95-105
2391-470X
Pojawia się w:: Kultury Wschodniosłowiańskie – Oblicza i Dialog
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 2.

Tytuł:: Специфіка художньої концептуалізації добового часу в малій прозі М. Вінграновського
Specificity of the artistic conceptualization of the day period in small prose by M. Vinhranovskyi
Autorzy:: Скидан (Skydan), Марина (Maryna)
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/2177487.pdf
Data publikacji:: 2022-12-31
Wydawca:: Wydawnictwo Adam Marszałek
Tematy:: суперконцепт
природний час
концептосфера
темпоральність
ідіостиль
концепт
superconcept
natural time
conceptosphere
temporality
idiostyle
concept
Opis:: In modern Ukrainian linguistics, given its general anthropological orientation, cognitive research is quite productive, including in the field of literary text, which allows us to describe the linguistic means of its interpretation at the level of conceptual structures. The basic concepts in the categorization of the world include TIME. The purpose of the study is to outline the means of artistic conceptualization of daily time and their functional and semantic load in M. Vingranovskyi’s prose texts, to consider the artistic conceptualization of daily time in view of idiostylistic features of the writer’s language. In the discourse of M. Vingranovskyi’s short prose, artistic time is not reduced to the reproduction of the properties of physical time. M. Vingranovskyi’s model of time is deeply rooted in the mythopoetic picture of the world and passed through the prism of the narrator’s individual worldview. Lingual expression of the idea of time occurs through the realization of individual temporal values. Carriers of temporal semantics in the text are often nouns, verbs, adverbs, adjectives. In addition, we consider detailed contexts with temporal content. As research shows, M. Vingranovskyi mainly resorts to the reproduction of the cyclical nature of time. Accordingly, the images of parts of the day become important. The concepts DAY, NIGHT, MORNING, EVENING in the language of the analyzed works are verbalized with words of different parts of speech, which contain the appropriate temporal sema. The nominative fields that form their artistic and semantic content are quite branched. For each of the concepts, the nucleus consists of nouns that name the parts of the circadian cycle (morning, day, evening, night), the synopsis zone includes their synonyms (dawn, predawn, twilight), adverbs to denote the duration of the action (at night, nights, by day), the initial time limit (since morning, before dawn; since evening); verbs that convey the state of nature in accordance with the time of day (to dawn; to grow dark, to get dusky, to darken). The near periphery includes nouns and qualitative adjectives, which, combined with temporal names, convey the visual, sound, tactile, psychological characteristics of parts of the day. According to our observations, the leading method of conceptualizing the time of day – the image of the time, the stretching of time. The far periphery in the expression of the analyzed concepts is formed by individual authorial figurative contexts with the names of celestial bodies, natural, spatial realities, names of animals, actualized in landscape sketches. The metaphors of movement, color and burning are the most revealing for the associative figurative conceptualization of parts of the day. It is worth emphasizing that in the perception of the time of day value markers are placed by the narrator. The specificity of the artistic conceptualization of the time of day is due to the author’s idiosyncratic guidelines, the attraction to cinematography. Images of natural time convey the idea of cyclicity, the natural harmony of time, the experience of the value of every moment of human life. Their embodiment is due to the perspective of the narrator, his emotional state.
У сучасній українській лінгвістиці з огляду на її загальну антропологічну спрямованість доволі продуктивними є когнітивні дослідження, зокрема й у царині художнього тексту, що дає змогу описати мовні засоби його інтерпретування на рівні концептуальних структур. До базових концептів у категоризації світу належить ЧАС. Мета дослідження – окреслити засоби художньої концептуалізації добового часу та їхнє функційно-семантичне навантаження в прозових текстах М. Вінграновського, розглянути художню концептуалізацію добового часу з огляду на ідіостильові риси мовотворчості письменника. У дискурсі малої прози М. Вінграновського художній час не зводиться до відтворення властивостей фізичного часу. Модель часу М. Вінграновського глибоко закорінена в міфопоетичну картину світу й пропущена крізь призму індивідуального світосприйняття оповідача. Лінгвальне вираження ідеї часу відбувається через реалізацію окремих темпоральних значень. Носіями часової семантики в тексті є найчастіше іменники, дієслова, прислівники, прикметники. Крім того, розглядаємо розгорнуті контексти з темпоральним змістом. Як показує дослідження, М. Вінграновський переважно вдається до відтворення циклічності часу. Відповідно набувають важливого значення образи частин доби. Концепти ДЕНЬ, НІЧ, РАНОК, ВЕЧІР у мові аналізованих творів вербалізовано словами різної частиномовної належності, що містять відповідну часову сему. Номінативні поля, що формують їхнє художньо-смислове наповнення, доволі розгалужені. Для кожного з концептів ядро становлять іменники, які називають частини добового колообігу (ранок, день, вечір, ніч), до приядерної зони належать їхні синоніми (світанок, досвіток; надвечір’я), прислівники на означення часу тривання дії (вночі, ночами; вдень), початкової часової межу (зранку, вдосвіта; звечора); дієслова, що передають стан природи відповідно до добового часу (розвиднятися; вечоріти, смеркати, темніти). До ближньої периферії входять іменники та якісні прикметники, які, поєднуючись із темпоральними назвами, передають зорові, звукові, тактильні, психологічні характеристики частин доби. За нашими спостереженнями, провідний прийом концептуалізації добового часу – зображення міжчасся, розтягання часу. Дальню периферію у вираженні аналізованих концептів формують індивідуально-авторські образні контексти з назвами небесних світил, природних, просторових реалій, назви тварин, актуалізовані в пейзажних замальовках. Найбільш показові для асоціативно-образної концептуалізації частин доби є метафори руху, кольору, горіння. Варто акцентувати, що у сприйнятті добового часу ціннісні маркери розставляє саме оповідач. Специфіка художньої концептуалізації добового часу зумовлена ідіостильовими настановами автора, тяжінням до кінематографізму. Образи природного часу передають ідею циклічності, природної гармонії часоплину, переживання цінності кожного моменту людського життя. Їхнє втілення зумовлене ракурсом бачення наратора, його емоційним станом.
Źródło:: Pomiędzy. Polonistyczno-Ukrainoznawcze Studia Naukowe; 2022, 7(4); 31-38
2543-9227
Pojawia się w:: Pomiędzy. Polonistyczno-Ukrainoznawcze Studia Naukowe
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 3.

Tytuł:: Семантика часу, простору, місця й героя у творі "Бігуни" Ольги Токарчук
Semantyka czasu i przestrzeni w utworze „Bieguni” Olgi Tokarczuk (aspekt porównawczy trawelogu ukraińskiego i polskiego)
Autorzy:: Rozinkewycz, Наталія
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/2015687.pdf
Data publikacji:: 2021-12-14
Wydawca:: Katolicki Uniwersytet Lubelski Jana Pawła II
Tematy:: час
простір
місце
герой
time
space
place
character
trawelog
przestrzeń
czas
miejsce
Opis:: У статті проаналізовано індивідуальну часово-просторову модель буття як сукупність різновидів реальностей художньої дійсності, представлену у творі «Бігуни» сучасною польською письменницею Ольгою Токарчук, лауреаткою Нобелівської премії. Підкреслено, що Ольга Токарчук філософію мандрів як засобу світопізнання розглядає через призму питання «виходу за межі». З’ясовано, що герої твору у процесі мандрів певним чином моделюють світ: картину світу наповнюють особистими смислами, залежно від власного світогляду, водночас іметафізичний та географічний простори концептуально переінакшують образ героя. Зміни відбуваються і в реальності: справжність замінюється штучністю, а штучність породжує штучність. Ольга Токарчук підводить читача до думки, що світ – трансформаційний, гнучкий істворюється уявою та зводиться до системи координат різноманітних ідей. На речі можна подивитися з різної перспективи, а щоб зрозуміти світ, потрібно зрозуміти людину.
W artykule poddano analizie indywidualny model czasoprzestrzennego istnienia, przedstawiony w trawelogu Bieguni współczesnej pisarki polskiej Olgi Tokarczuk, laureatki Nagrody Nobla. Autor danego tekstu dokonuje analizy porównawczej trawelogu Bieguni i trawelogów współczesnych autorów ukraińskich, wykazuje oczywiste powinowactwa utworów ościennych literatur i wyodrębnia ich cechy wyróżniające. W artykule podkreśla się, że Olga Tokarczuk rozpatruje filozofię współczesnych wędrówek jako sposób poznania świata przez pryzmat „wyjścia poza granice”, a autorzy ukraińscy podróż prezentują na poziomie przestrzeni wewnętrznej i zewnętrznej. To zestawienie ma za cel pomóc czytelnikom, miłośnikom gatunku trawelogu, bardziej szczegółowo zrozumieć tego typu utwory.
The article analyzes the individual spatio-temporal model of life as a set of various realities of artistic reality, presented in the work Biguny (Runners) by modern Polish writer Olga Tokarchuk, Nobel Prize winner. It is emphasized that Olga Tokarchuk considers the philosophy of traveling as a means of world knowledge through the prism of «going beyond». It is found out that the characters while traveling model the world in some way: they fill it with personal meanings based on their world view; at the same time metaphysical and geographical spaces conceptually transform their image. Reality under goes transformations as well: authenticity is replaced by artificiality, and artificiality creates artificiality. Olha Tokarchuk persuades the reader that the world is transformative, flexible, and created by imagination, and it looks like a coordinate system of various ideas. You can look at things from different perspectives, and in order to understand the world, you must first understand a man.
Źródło:: TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych; 2020, 6, 15; 73-82
1733-2249
Pojawia się w:: TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 4.

Tytuł:: Застосування інституційного підходу при вивченні дозвілля у соціологічній науці
Application of Institutional Approach in The Study of Leisure in Sociological Science
Autorzy:: Михайлич (Mykhailych), Олександр (Oleksandr) Володимирович
Мотузка (Motuzka), Таміла (Tamila) Анатоліївна
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/2187912.pdf
Data publikacji:: 2022-03-31
Wydawca:: Wydawnictwo Adam Marszałek
Tematy:: дозвілля
вільний час
соціологічні
підходи
культурно-дозвіллєве середовище
сучасність
leisure
free time
sociological approaches
cultural and leisure environment
modernity
Opis:: У статті зазначено, що нові реалії, які ми спостерігаємо (глобалізаційні процеси, пандемія COVID-19, інформаційні війни і т.д.) спричинюють зміни у всіх сферах суспільного життя. Дозвілля є однією з таких сфер. У зв’язку з цими змінами, трансформаціями та модифікаціями люди вимушені шукати нові шляхи організації свого дозвілля та проведення вільного часу. Звертається увага, що відбуваються зміни форм різних видів діяльності. Зокрема змінюються їх зміст. Підкреслюється, що відповідно до змін у суспільстві мають змінюватися підходи до вивчення людських діяльностей. У статті проаналізовано останні дослідження та публікації, що стосуються організації дозвілля та підходів до його вивчення. Також зазначено, що у вивченні цього питання є аспекти, які ще не були з’ясовані та обґрунтовані в повному обсязі. Звертаємо увагу на те, що вкладається у зміст поняття дозвілля в науковому обігу. Визначено, що дозвілля розглядають у контексті вільного часу, а саме як його частини. Підкреслено, що хоч ці два поняття розглядаються у тандемі, але вони не є тотожними. Сконцентровано увагу на розгляді основних підходів, що виокремлюють в соціології, та їхнього застосування у процесі вивчення питання. Проведений аналіз змісту соціологічних підходів до вивчення дозвілля дав змогу нам зрозуміти, що особливу увагу варто звернути на інституційний підхід. Він на сучасному етапі розвитку соціологічної науки посідає одне з провідних місць. Саме тому було детально розглянуто вивчення дозвіллєвих практик з огляду на інституційний підхід. Зазначено, що, на нашу думку, під час вивчення цього питання в українському суспільстві найбільш доречно та доцільно застосовувати інституційний підхід. Визначено, що цей підхід можна назвати інтеграцією елементів різних підходів. Це, у свою чергу, дає змогу обґрунтувати наші погляди з приводу найбільш оптимального підходу вивчення та дослідження дозвілля в українському соціумі. Сконцентровано увагу на тому, що вибір соціологічного підходу під час вивчення та дослідження певного питання залежить від того, яку мету та завдання ставить перед собою науковець.
The article analyzes the new realities we are witnessing (globalization processes, the COVID-19 pandemic, information wars, etc.) are causing changes in all spheres of public life. Leisure is one of such areas. Due to these changes, transformations and modifications, people are forced to look for new ways to organize their leisure and leisure time. Attention is drawn to the fact that there are changes in the forms of various activities. In particular, their content is changing. It is emphasized that in accordance with changes in society, approaches to the study of human activities must change. The article analyzes the latest research and publications related to the organization of leisure and approaches to its study. It is also noted that there are aspects in the study of this issue that have not yet been fully clarified and substantiated. We pay attention to what is embedded in the content of the concept of leisure in scientific circulation. It is determined that leisure is considered in the context of free time, namely as part of it. It is emphasized that although these two concepts are considered in tandem, they are not identical. The focus is on the main approaches to sociology and their application in the study of leisure. The analysis of the content of sociological approaches to the study of leisure allowed us to understand that special attention should be paid to the institutional approach. He at the present stage of development of sociological science occupies one of the leading positions. That is why the study of leisure practices from the point of view of the institutional approach was considered in detail. It is noted that in our opinion, when studying this issue in Ukrainian society it is most appropriate and appropriate to apply an institutional approach. It is determined that this approach can be called the integration of elements of different approaches. This, in turn, allows us to substantiate our views on the most optimal approach to the study and study of leisure in Ukrainian society. Attention is focused on the fact that the choice of sociological approach in the study and research of a particular issue depends on the purpose and objectives of the scientist.
Źródło:: Copernicus Political and Legal Studies; 2022, 1; 61-73
2720-6998
Pojawia się w:: Copernicus Political and Legal Studies
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 5.

Tytuł:: Засоби та прийоми художнього осмислення повсякденності у текстах І. Роздобудько та М. Ґретковської
Means and methods of literary understanding of everyday life in the works of I. Rozdobudko and M. Gretkovska
Autorzy:: Смаровоз (Smarovoz), Ірина (Іryna)
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/2177489.pdf
Data publikacji:: 2022-12-31
Wydawca:: Wydawnictwo Adam Marszałek
Tematy:: поетика повсякденності
жіноча проза
простір
час
тілесність
драматизм
внутрішній світ
poetics of everyday life
women’s prose
space
time
corporeality
drama
inner world
Opis:: У статті відзначено, що в результаті історичних, культурних і суспільних змін, що викликали інтерес до життя і творчості жінки, увагу літературознавців привернула художня повсякденність в українській та польській сучасній жіночій прозі. Повсякденність у жіночій прозі стала дзеркалом світогляду, філософії, почуттів та емоцій жінки. Актуальність дослідження зумовлена відсутністю в літературознавстві чіткої системи засобів та прийомів, що належать до поетики художньої повсякденності. Метою роботи стала спроба систематизації засобів та прийомів художнього осмислення повсякденності у текстах І. Роздобудько і М. Ґретковської. У ході дослідження встановлено, що характер художньої повсякденності в обраних для аналізу текстах зумовлений типовою для жіночої прози увагою до внутрішнього світу персонажа. Зауважено, що жіночі образи, змодельовані у проаналізованих текстах, повністю суперечать патріархальним уявленням про роль жінки в суспільстві та родині. Такі складові повсякденності персонажів, як: побут, тіло, вчинки жінки – стають ключем до розкриття її внутрішнього світу. Помічено, що зовнішні прояви повсякденності (простір, час, одяг, тіло, реакції персонажів та інше) стають віддзеркаленням внутрішнього світу персонажів. Виокремлено наступні прийоми моделювання повсякденності у прозі І. Роздобудько та М. Ґретковської: конструювання власних відліків часу персонажами; «розтягування» чи «зупинки» часу; лаконізм у моделюванні простору; акцент на деталях; зосередження уваги на сенсорних відчуттях; тісне переплетення реального з ірреальним; концентрація на тілесності, чуттєвості; тяжіння до натуралістичності зображення; посилена увага до особистого, приватного життя персонажа; автобіографічність; відтворення глобальних проблем країни чи епохи через моделювання повсякденності однієї людини; фрагментарне моделювання образів і ситуацій; вплив смерті домашнього улюбленця на емоційний стан персонажа; моделювання провокативних ситуацій і образів з метою заохочення читача до роздумів, пошуку істини. Відзначено, що мисткині по-різному реалізують перелічені прийоми в межах своїх авторських стилів та ідей романів. Помічено, що авторки послуговуються широким спектром художніх засобів: метафори, порівняння, епітети, парадокси, іронії, контрастні образи, символи, архетипи тощо. Письменниці, кожна по-своєму, конструюють моделі повсякденності персонажів, послуговуючись широким спектром художніх засобів і прийомів. Результати дослідження можуть стати підґрунтям для узагальненого теоретичного опису поетики повсякденності.
The present article shows that as a result of historical, cultural and social changes that have aroused interest in the life and work of women, the attention of literary critics was drawn to the literary everyday life in Ukrainian and Polish modern women’s prose. Everyday life in women’s prose has become a mirror of woman’s worldview, philosophy, feelings and emotions. The significance of the study is based on the lack of the clear system of means and techniques that belong to the poetics of everyday art in literature studies. The purpose of this study is to make an attempt to systematize the means and methods of literary understanding of everyday life in the texts of I. Rozdobudko and M. Gretkovska. In the process of the research it is established that the nature of literary everyday life in the texts selected for analysis is determined by attention to the inner world of the character that is typical for women’s prose. It is noted that women’s images described in the analyzed texts completely contradict patriarchal ideas about the role of women in society and family. Such components of the everyday life of the characters as woman’s life, body and actions become the key to revealing her inner world. It is noticed that the external demonstrations of everyday life (space, time, clothing, body, reactions of the characters, etc.) become a reflection of the inner world of the characters. The following methods of modeling of everyday life in the prose of I. Rozdobudko and M. Gretkovskaya are singled out: construction of own representation of time by characters; «stretching» or «stopping» of time; laconicism in space modeling; emphasis on details; focusing on sensory sensations; close intertwining of the real with the unreal; concentration on corporeality, sensuality; attraction to the naturalism of the image; increased attention to the personal, private life of the character; autobiography; reproduction of global problems of the country or epoch through modeling of destiny of one person; fragmentary modeling of images and situations; the impact of the death of a pet on the emotional state of the character; modeling of provocative situations and images in order to encourage the reader to think, search for the truth. It is noted that writers implement these techniques within their authorial styles and ideas of novels in different ways. It is established that the authors use a wide range of artistic means: metaphors, comparisons, epithets, paradoxes, ironies, contrasting images, symbols, archetypes etc. Using a wide range of artistic means and techniques, writers construct models of everyday life of their characters in their own way. The results of the research can become the basis for a generalized theoretical description of the poetics of everyday life.
Źródło:: Pomiędzy. Polonistyczno-Ukrainoznawcze Studia Naukowe; 2022, 7(4); 39-46
2543-9227
Pojawia się w:: Pomiędzy. Polonistyczno-Ukrainoznawcze Studia Naukowe
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 6.

Tytuł:: Воєнне кіно в об’єктиві Дельозіанської часової тріади: Війна як память, подія та образ
War cinema through Deleuze’s time triad lens: war as memory, an event and a picture
Autorzy:: Serhiivna Honcharenko, Kateryna
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/1385282.pdf
Data publikacji:: 2020
Wydawca:: Uniwersytet Zielonogórski. Wydział Humanistyczny
Tematy:: war movie
event
memory
time
actuality
actualization
virtual
reality.
воєнне кіно
подія
пам'ять
час
актуальність
актуалізація
віртуальне
реальність
Opis:: War cinema occupies a special place in the structure of cinematography. Its specificity lies in the subject matter itself, which is the basis of the plot, idea, expression, namely war. Modern cinema with its advanced technical means with the ability to create special effects, additional means of expression tries to convince the viewer that the concept of war is transformed, changed. In this article we will try to show that, first of all, the concept of war itself remains unchanged. Thanks to J. Deleuze's „time triad”, we will try to unravel the specifics of war film by integrating each film concepts: event, memory, time. And so, let's try to come to the conclusion that war is always an event that happends in time and which the viewer actualizes by watching, and the film maker - shooting a movie about war. Accordingly, each of them triggers the memory of a historical or individual, but one that shapes the duration of the event. War cinema is an actualization of some specific event in the memory matrix. An event that does not disappear in the past but unfolds into a permanent future through reminiscences and images of it. Thus, war cinema is a circulation of images of individual war events, as well as the unfolding and proclamation of all the diversity and multiplicity of variations of the war itself.
Źródło:: International Journal of Slavic Studies Transgressive, Pragmatic and Speculative Horizons of Popular Literature and Culture; 2020, 1, 2
2658-154X
Pojawia się w:: International Journal of Slavic Studies Transgressive, Pragmatic and Speculative Horizons of Popular Literature and Culture
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 7.

Tytuł:: Беларускі тэатр у міжваеннай Латвіі
Belarusian theater in interwar Latvia
Teatr białoruski na Łotwie w okresie międzywojennym
Autorzy:: Grzybowski, Jerzy
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/29430745.pdf
Data publikacji:: 2023
Wydawca:: Uniwersytet Warszawski. Wydział Lingwistyki Stosowanej. Katedra Białorutenistyki
Tematy:: Latvia
interwar period
Belarusian minority
culture
theatre
okres międzywojenny
mniejszość białoruska
kultura
teatr
Łotwa
Латвія
міжваенны час
беларуская мешнасць
культура
тэатр
Opis:: Interwar Latvia was one of the largest concentrations of the Belarusian population outside Belarus. The majority of Latvian Belarusians were indigenous people who lived in Latgale. Until 1934, the Belarusian minority enjoyed cultural autonomy, which manifested itself in the activities of socio-political, cultural and educational organizations. One of the manifestations of Belarusian activity was theatrical activity. Belarusian activists treated theater as a way to promote Belarusian culture and Belarusian national awareness. The core of the artists were teachers and students of Belarusian schools. Plays by Belarusian authors were played on the stages of theaters, less frequently foreign ones (including Latvian ones). In the first years of Latvian independence, some Belarusian cultural and educational organizations conducted theater activities. In addition, amateur theater groups were established in secondary schools in Daugavpils and Ludza. An important event in the development of the local Belarusian theater was the establishment in 1927 of the Belarusian Theater Society in Latvia, which had two branches – in Riga and Daugavpils. Despite the lack of professionals and experience, Belarusian theater groups enjoyed the interest of the audience.
Międzywojenna Łotwa stanowiła jedno z największych skupisk ludności białoruskiej poza granicami Białorusi. Większość łotewskich Białorusinów to była ludność autochtoniczna, która zamieszkiwała Łatgalię. Do 1934 r. mniejszość białoruska cieszyła się autonomią kulturową, która objawiała się w działalności organizacji społeczno-politycznych i kulturalno-oświatowych. Jednym z przejawów aktywności białoruskiej była działalność teatralna. Działacze białoruscy traktowali teatr jako sposób na krzewienie białoruskiej kultury i świadomości narodowej. Artyści rekrutowali się spośród nauczycieli i uczniów szkół białoruskich. Na deskach teatrów grano sztuki klasyków białoruskich, rzadziej zagranicznych (m.in. łotewskich). W pierwszych latach niepodległości Łotwy działalność teatralną prowadziły niektóre białoruskie organizacje kulturalno-oświatowe. Powstały również amatorskie zespoły teatralne w szkołach średnich w Dyneburgu i Lucynie. Ważnym wydarzeniem w rozwoju miejscowego teatru białoruskiego stało się utworzenie w 1927 r. Towarzystwa Teatru Białoruskiego na Łotwie, które posiadało dwie filie – w Rydze i Deneburgu. Pomimo braku fachowców i doświadczenia białoruskie zespoły teatralne cieszyły się sporym zainteresowaniem publiczności.
Міжваенная Латвія з'яўлялася месцам кампактнага пражывання беларускага насельніцтва па-за межамі Беларусі. Большасць латышскіх беларусаў была аўтахтонным насельніцтвам Латгаліі. Да 1934 г. беларуская меншасць карысталася культурнай аўтаноміяй, дзякуючы чаму ў краіне дзейнічалі беларускія грамадска-палітычныя і культурна-асветніцкія арганізацыі. Адной з праяў беларускай нацыянальнай актыўнасці была тэатральная дзейнасць. Беларускія дзеячы разглядалі тэатр як сродак пашырэння беларускай культуры і беларускай нацыянальнай свядомасці. Ядро артыстаў складалі настаўнікі і вучні беларускіх школ. На сцэнах граліся п'есы айчынных класікаў, радзей замежных (у тым ліку латышскіх). У першыя гады незалежнасці тэатральнай дзейнасцю займаліся ў асноўным культурна-асветныя арганізацыі. Апрача таго, самадзейныя тэатральныя гурткі былі створаны ў сярэдніх школах у Дзвінску і Люцыне. Важнай падзеяй у развіцці мясцовага беларускага тэатра стала стварэнне ў 1927 г. Беларускага тэатральнага таварыства ў Латвіі, якое мела два аддзелы – у Рызе і Дзвінску. Нягледзячы на недахоп прафесіяналаў і досведу, беларускія спектаклі карысталіся значнай цікавасцю з боку гледачоў.
Źródło:: Acta Albaruthenica; 2023, 23; 7-30
1898-8091
Pojawia się w:: Acta Albaruthenica
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 8.

Tytuł:: Асаблівасці мастацкага свету трагедыі У. Караткевіча Кастусь Каліноўскі (Смерць і неўміручасць) як мастацкай версіі гістарычных фактаў
Characteristics of the artistic world of the tragedy KASTUS KALINOUSKI (DEATH AND IMMORTALITY) by U. Karatkevich as an artistic version of historical facts
Cechy świata przedstawionego tragedii U. Karatkiewicza KASTUŚ KALINOUSKI (ŚMIERĆ I NIEŚMIERTELNOŚĆ) jako artystycznej wersji faktów historycznych
Autorzy:: Makarevich, Aliaksandr
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/29520981.pdf
Data publikacji:: 2022
Wydawca:: Uniwersytet Warszawski. Wydział Lingwistyki Stosowanej. Katedra Białorutenistyki
Tematy:: artistic world of play
tragedy Kastus Kalinouski. Death and Immortality
artistic version of historical facts
setting
events and facts
historical figures
ideological position of characters
elements of the author’s artistic conception
artystyczny świat sztuki
tragedia Kastuś Kalinouski (Śmierć i nieśmiertelność)
artystyczna wersja faktów historycznych
czas i miejsce wydarzeń
wydarzenia i fakty
postacie historyczne
pozycja ideowa bohaterów sztuki
motywacja do działań interpersonalnych i obywatelskich
składniki koncepcji artystycznej
мастацкі свет п’есы
трагедыя Кастусь Каліноўскі. Смерць і неўміручасць
мастацкая версія гістарычных фактаў
час і месца падзей
падзеі і факты
гістарычныя постаці
ідэйная пазіцыя герояў п’есы
складнікі аўтарскай мастацкай канцэпцыі
Opis:: The following elements of the play Kastus Kalinouski (Death and Immortality) by U. Karatkevich viewed as an artistic version of historical facts are characterized: 1) the time and place of the action; 2) the events and facts; 3) the historical figures; 4) the ideological position of the depicted historical figures and of the supporting characters; 5) the components of the author's artistic conception in revealing the essence of the historical figures and events. These indicators of the artistic world of the work prove the following. The playwright combines the depiction of the facts and events of the uprising led by K. Kalinovski and their historical authenticity (documentary text) with the pictures of human relationships, taking into account the motivation of interpersonal and civil actions, their essence and outcomes. Such an artistic reconstruction of the historical events and characters involved the expansion of the historical space within the boundaries possible at the time when the author was working on the tragedy, and the subjective filling of the play with a sense of the hypothetical truth about human nature in certain historical circumstances.
W artykule charakteryzowane są następujące składniki świata przedstawionego sztuki U. Karatkiewicza Kastuś Kalinouski (Śmierć i nieśmiertelność) jako artystycznej wersji faktów historycznych: 1) czas i miejsce wydarzeń, 2) zdarzenia i fakty, 3) postacie historyczne, 4) pozycja ideowa przedstawionych postaci historycznych, 5) elementy koncepcji artystycznej autora dotyczące postaci i wydarzeń historycznych. Te wskaźniki przedstawionego świata dzieła świadczą o tym, że W. Karatkiewicz łączy przedstawienie obiektywnych faktów i wydarzeń z powstania pod kierownictwem K. Kalinowskiego w ich historycznej dokładności (dokumentalność tekstu literackiego) z obrazami stosunków międzyludzkich. Jednocześnie pisarz koncentruje uwagę na motywacji działań interpersonalnych i obywatelskich, na ich istocie i skuteczności. Taka artystyczna rekonstrukcja wydarzeń historycznych i występujących w nich postaci z góry przesądziła o poszerzeniu granic prototypowej przestrzeni historycznej i subiektywnym wypełnieniu jej znaczeniem hipotetycznej prawdy o ludzkim charakterze w okolicznościach historycznych.
Характарызуюцца складнікі мастацкага свету п’есы Кастусь Каліноўскі. Смерць і неўміручасць У. Караткевіча як мастацкай версіі гістарычных фактаў: 1) час і месца падзей; 2) падзеі і факты; 3) гістарычныя постаці; 4) ідэйная пазіцыя адлюстраваных гістарычных асоб, а таксама дапаможных для іх раскрыцця драматургічных вобразаў; 5) складнікі аўтарскай мастацкай канцэпцыі ў выяўленні сутнасці гістарычных постацей і падзей. Гэтыя паказчыкі мастацкага свету твора сведчаць пра наступнае. Адлюстраванне аб’ектыўных фактаў і падзей паўстання пад кіраўніцтвам К. Каліноўскага ў іх гістарычнай дакладнасці (дакументальнасць мастацкага тэксту) драматург спалучае з карцінамі чалавечых узаемаадносін, улічваючы матывацыю міжасабовых і грамадзянскіх учынкаў, іх сутнасць і выніковасць. Такая мастацкая рэканструкцыя гістарычных падзей і характараў у іх вымагала рассоўвання межаў гістарычнай прасторы, даступнай для аўтара на момант стварэння трагедыі, і суб’ектыўнага напаўнення яе сэнсам гіпатэтычнай праўды пра чалавечы характар у гістарычных абставінах.
Źródło:: Acta Albaruthenica; 2022, 22; 97-122
1898-8091
Pojawia się w:: Acta Albaruthenica
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 9.

Tytuł:: The European Model of Diplomacy and National Features of the Foreign Service of Spain, Italy and France Concerning the Early Time of Modern Period (XVI-XVIII centuries)
ЄВРОПЕЙСЬКА МОДЕЛЬ ДИПЛОМАТІЇ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИПЛОМАТИЧНИХ СЛУЖБ ІСПАНІЇ, ІТАЛІЇ ТА ФРАНЦІЇ ДОБИ РАННЬОГО НОВОГО ЧАСУ (ХVІ-ХVІІІ ст.)
Autorzy:: Tsivatyi, V.
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/894287.pdf
Data publikacji:: 2017
Wydawca:: National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:: foreign policy, diplomacy, institutionalization, diplomatic service, diplomacy model, the early New Period (XVI-XVIII centuries), Spain, Italy, France
зовнішня політика, дипломатія, інституціоналізація, дипломатична служба, модель дипломатії, ранній Новий час (ХVІ-ХVІІІ ст.), Іспанія, Італія, Франція
Opis:: У статті проаналізовано основні напрями зовнішньої політики та особливості формування моделей дипломатії Франції, Італії та Іспанії у добу раннього Нового часу (ХVІ-ХVІІІ ст.). Особливу увагу приділено інституціональному розвитку, здобуткам, проблемам та перспективам французької, італійської та іспанської дипломатичних служб у контексті загальноєвропейського розвитку досліджуваного періоду. Увага акцентується на національних особливостях дипломатії та зовнішній політиці Іспанії, Італії та Франції, які мають багатовікові історичні традиції та етапи інституційного розвитку. В історії дипломатичних служб цих держав та історії інституційного розвитку їх органів зовнішніх відносин дипломатія завжди розглядалася як частина політичної культури суспільства, як один з найголовніших засобів захисту інтересів держави у процесі державного будівництва та соціокультурного розвитку суспільств.
The basic directions of foreign policy and diplomacy features of formation models in France, Italy and Spain in the early Modern period (XVI-XVIII century) are analyzed in the article. Particular attention is given to institutional development, achievements, problems and prospects of French, Italian and Spanish diplomatic services in the context of European development of the studying period. Attention is paid to the peculiarities of national diplomacy and foreign policy of Spain, Italy and France, which have centuries-old historical traditions and stages of institutional development. In the history of the diplomatic services of these States and institutional development in the history of their external relations diplomacy has always been regarded as part of the political culture, as one of the most important means of protecting the state’s interests in the process of state building and socio-cultural development of societies.
Źródło:: Проблеми всесвітньої історії; 2017, 4; 66-79
2707-6776
Pojawia się w:: Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 10.

Tytuł:: European Political and Diplomatic Dialogue in the Institutional Space of International Relations of Early New Age (XVI-XVIII centuries)
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПОЛІТИКО-ДИПЛОМАТИЧНИЙ ДІАЛОГ В ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИН ДОБИ РАННЬОГО НОВОГО ЧАСУ (ХVІ-ХVІІІ ст.)
Autorzy:: Tsivatyi, V.
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/894469.pdf
Data publikacji:: 2016
Wydawca:: National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:: foreign policy, diplomacy, institutionalization, political and diplomatic system, the Vienna system of international relations, the Congress of Vienna (1814-1815), early Modern period (XVI-XVIII centuries), Europe
зовнішня політика, дипломатія, інституціоналізація, політико-дипломатична система, Віденська система міжнародних відносин, Віденський конгрес (1814-1815 рр.), ранній Новий час (XVI-XVIII ст.), Європа
Opis:: За підсумками компаративного аналізу зовнішньої політики і дипломатії європейських держав раннього Нового часу (XVI-XVIII ст.) подано модель європейської дипломатії досліджуваного періоду. Особлива увага приділяється інституціональному розвиткові суспільно-політичної думки та інституційно-дипломатичної практики в Західній і Центральній Європі. Визначено напрями розвитку теорії та практики зовнішньої політики і дипломатії в Європі раннього Нового часу (XVI-XVIII ст.), особливості їх формування і становлення у провідних державах Європи. У статті проаналізовано Віденський конгрес (1814-1815 рр.) як визначну історичну подію для політико-дипломатичного та інституційного розвитку Європи. Увагу акцентовано на дипломатичному інструментарії, національній специфіці та особливостях переговорного процесу європейських держав на конгресі. Підсумки Віденського конгресу слугували важливим стимулом для подальшого соціально-економічного, безпекового, політичного та дипломатичного європейського розвитку. Практичні здобутки Віденського конгресу і досвід, набутий європейською дипломатією кінця XVIII – початку XIX ст., визначили майбутній інституціональний розвиток світової дипломатії та міжнародного права, не втративши своєї актуальності й нині.
The article deals with the analysis of the foreign policy and diplomacy of the European states of the early Modern period (XVI-XVIII centuries). Particular attention is given to the institutional development of public and political opinion as well as to the institutional and diplomatic practices in Western and Central Europe. The author defines the directions of the theoretical and practical development of diplomacy and foreign policy in Europe of the early Modern period (XVI-XVIII centuries) as well as their formation peculiarities in the leading countries of Europe. The Congress of Vienna (1814-1815) as an important historical event for political, diplomatic and institutional development of Europe is analyzed. The attention is paid to the diplomatic tools, national peculiarities of negotiations at the Congress. The results of the Congress of Vienna served as an important stimulus for the further socio-economic, political and diplomatic development of Europe. Practical achievements of the Congress of Vienna and the experience gained by the European diplomacy of the late XVIII – early XIX century determined the future institutional development of world diplomacy and international law, having its relevance for today.
Źródło:: Проблеми всесвітньої історії; 2016, 2; 72-81
2707-6776
Pojawia się w:: Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Skocz do pozycji: 11.

Tytuł:: About the “Historical Truth” in Time and Space
ПРО «ІСТОРИЧНУ ІСТИНУ» В ЧАСІ І ПРОСТОРІ
Autorzy:: Tkachenko, V.
Powiązania:: https://bibliotekanauki.pl/articles/894479.pdf
Data publikacji:: 2016
Wydawca:: National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:: temporality, discrete time, subjective time, presentism, provincialism, “history for the sake of history”, “historical memory of generations”
темпоральність, дискретність часу, суб’єктивний час, презентизм, провінціалізм, «історія заради історії», «історична пам’ять поколінь»
Opis:: Проаналізовано «кризу часу» в осмисленні історичного процесу, що виявляється у розриві зв’язку між минулим, сучасним та майбутнім. В центрі уваги автора – культ презентизму, коли виклад подій минулого і майбутнього підпорядковується нинішній кон’юнктурі, яка самостійно формує комфортне минуле й визначає таке ж комфортне майбутнє. В основі цього явища – розчарування у всіх ілюзіях та ідеалах минулого, коли на особистісному рівні не залишилося віри ні у революційну ідею, ні у соціалістичне суспільство, ні у перспективи євроінтеграції, а в суспільстві запанувало прагнення до багатства, комфорту й спокусливої миттєвості відчуттів. Автор акцентує увагу на необхідності активізації українських інтелектуалів у пошуках адекватних відповідей на виклики часу, на необхідності запропонувати нові і переконливі способи пояснення всього, що відбувається навколо. Час невідкладно вимагає віднайдення зримої історичної перспективи виходу із ситуації «повсякденності виживання», пошуку шляхів зміцнення віри у торжество соціальної справедливості. В іншому випадку німота інтелектуалів лише підсилює розрив між історичним досвідом соціуму і його здатністю осмислення того, що відбувається, бачення майбутнього.
The article analyses the“crisis of time” in understanding of the historical process, which reveals itself in breaking the link between the past, present and future. The author concentrates his attention on the cult of presentism when the exposition of events of the past and future is subordinated to current conjuncture and on its own creates a comfortable past and determines the same comfortable future. This phenomenon is based on the disappointment with illusions and ideals of the past, when on the personal level there is no any faith in revolutionary ideas, socialist society and the prospects of European integration, and the desire for wealth, comfort and tempting opportunities prevails in society. The author emphasizes the necessity of intensification of Ukrainian intellectuals’ activities in search of adequate answers to the challenges of the present time, the need to propose new and convincing ways to explain everything that happens around. Time urgently requires finding historical perspective of way out of the situation of “everyday survival”, finding the ways to strengthen faith in the triumph of social justice. Otherwise silence of the intellectuals only increases the gap between the historical experience of the society and its ability to understand what is going on now and what will happen in the future.
Źródło:: Проблеми всесвітньої історії; 2016, 2; 11-29
2707-6776
Pojawia się w:: Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:: Biblioteka Nauki

Artykuł

Zmień widok

na półce

Informacja

Wyszukujesz frazę "час" wg kryterium: Temat

Źródło danych

Dostawca treści

Kolekcja

Rok wydania

Wydawca

Temat

Autor

Typ dokumentu

Język