Informacja

Drogi użytkowniku, aplikacja do prawidłowego działania wymaga obsługi JavaScript. Proszę włącz obsługę JavaScript w Twojej przeglądarce.

English (EN)·Polski (PL)·Yкраїнський (UK)
Przejdź do strony domowej biblioteki Centralna Biblioteka Wojskowa Link otwiera się w nowym oknie Logo biblioteki Prolib Integro - strona głównaCentralna Biblioteka Wojskowa

Wyszukujesz frazę "законодавство" wg kryterium: Temat

  Lista filtrów
Wyrównaj
    Wyświetlanie 1-8 z 8
    Tytuł:
    Ustawa o specjalnym statusie obywateli Rzeczypospolitej Polskiej na Ukrainie – porównanie polskich i ukraińskich przepisów o szczególnych prawach obywateli obu państw
    The law on the special status of the citizens of the Republic of Poland in Ukraine – a comparison of Polish and Ukrainian provisions on the special rights of citizens of the two countries
    Закон об особом статусе граждан Республики Польша в Украине – сравнение польских и украинских положений об особых правах граждан обеих стран
    Закон про особливий статус громадян Республіки Польща в Україні – порівняння польських та українських положень про особливі права громадян обох країн
    Autorzy:
    Diachenko, Veronika
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/33518627.pdf
    Data publikacji:
    2024
    Wydawca:
    Katolicki Uniwersytet Lubelski Jana Pawła II
    Tematy:
    особливі права для громадян Польщі
    польский спеціальний закон
    війна в Україні
    тимчасовий захист
    українське законодавство
    порівняльне право
    особые права польских граждан
    польский специальный закон
    война в Украине
    временная защита
    украинское законодательство
    сравнительное право
    specjalne prawa dla obywateli Polski
    polska specustawa
    wojna na Ukrainie
    ochrona czasowa
    prawo ukraińskie
    prawo porównawcze, analiza porównawcza, interpretacja prawa
    special rights for Polish citizens
    Polish special act
    war in Ukraine
    temporary protection
    Ukrainian law
    comparative law
    Opis:
    Przedmiotem niniejszego opracowania jest analiza i porównanie ukraińskiej ustawy z dnia 28 lipca 2022 r. o ustanowieniu dodatkowych gwarancji prawnych i socjalnych dla obywateli Rzeczypospolitej Polskiej przebywających na terytorium Ukrainy z polską ustawą z dnia 12 marca 2022 r. o pomocy obywatelom Ukrainy w związku z konfliktem zbrojnym na terytorium tego państwa. Autorka posłużyła się metodą dogmatyczno-prawną oraz komparatystyką prawniczą i przeanalizowała kluczowe zagadnienia obu aktów normatywnych w celu odpowiedzi na główne pytanie badawcze: czym de facto jest uzasadniona odmienność kształtu przepisów i obszerność regulacji tych dwóch ustaw oraz jakie zastosowanie praktyczne dla obywateli Rzeczypospolitej Polskiej może mieć ustawa ukraińska. Szczególną uwagę zwrócono na odmienności występujące w ustawie ukraińskiej oraz rozwiązania nietypowe dla prawa polskiego. Podniesiono także, iż różnice w analizowanych ustawach w znacznej mierze wynikają z celów i okoliczności powstania obu aktów prawnych.  
    The subject of this study is the analysis and comparison of the Ukrainian Law of 28 July 2022 on the establishment of additional legal and social guarantees for citizens of the Republic of Poland residing on the territory of Ukraine with the Polish law of 12 March 2022 on assistance to citizens of Ukraine in connection with the armed conflict on the territory of that country. The author used the dogmatic-legal and the comparative law methods and analysed the key issues of both normative acts in order to answer the main research question: what, in fact, is the justified difference in the shape of the provisions and the comprehensiveness of the regulation of these two laws and what practical application the Ukrainian law may have for the citizens of the Republic of Poland. Particular attention was paid to the dissimilarities present in the Ukrainian law and solutions that are atypical for Polish law. It was also pointed out that the differences in the analysed laws are largely due to the purposes and circumstances of the creation of both legal acts.
    Предметом даного дослідження є аналіз та порівняння Закону України від 28 липня 2022 року «Про встановлення додаткових правових та соціальних гарантій для громадян Республіки Польща, які перебувають на території України» з Законом Польщі від 12 березня 2022 року «Про допомогу громадянам України у зв’язку із збройним конфліктом на території тієї держави». Автор, використовуючи догматично- правовий метод та юридичну компаративістику, проаналізував ключові положення обох нормативно- правових актів для того, щоб відповісти на головне питання дослідження: чим de facto зумовлена різниця у формі положень та повноті регулювання цих двох актів і яке практичне застосування для громадян Республіки Польща може мати український Закон. Особливу увагу було приділено розбіжностям, присутнім в українському Законі, і рішенням, які є нетиповими для польського законодавства. Було також зазначено, що відмінності в аналізованих Законах значною мірою зумовлені цілями та обставинами створення обох нормативно-правових актів.
    Предметом настоящего исследования является анализ и сравнение Закона Украины от 28 июля 2022 г. «Об установлении дополнительных правовых и социальных гарантий для граждан Республики Польша, находящихся на территории Украины» и Закона Польши от 12 марта 2022 г. «О помощи гражданам Украины в связи с вооруженным конфликтом на территории этого государства». Автор, используя догматико-правовой метод и юридическую компаративистику, проанализировал ключевые моменты обоих нормативных актов, чтобы ответить на основной вопрос исследования: чем de facto обосновано различие в форме положений и полноте регулирования этих двух законов и какое практическое применение для граждан Республики Польша может иметь украинский закон. Особое внимание было уделено различиям, присутствующим в украинском законе, и решениям, нетипичным для польского законодательства. Также было отмечено, что различия в анализируемых законах во многом обусловлены целями и обстоятельствами создания обоих правовых актов.
    Źródło:
    Studia Prawnicze KUL; 2024, 1; 105-121
    1897-7146
    2719-4264
    Pojawia się w:
    Studia Prawnicze KUL
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Przyszłość Kodeksu Prawa Kanonicznego (Kodeks Jana Pawła II czy Franciszka?)
    Будущее Кодекса Канонического Права (Кодекс Иоанна Павла II или Франциска?)
    The Future of the Code of Canon Law (The Code of John Paul II or Francis?)
    Майбутнє Кодексу Канонічного Права (Кодекс Івана Павла II чи Франциска?)
    Autorzy:
    Gałkowski, Ks. Tomasz
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/2090050.pdf
    Data publikacji:
    2022-06-09
    Wydawca:
    Katolicki Uniwersytet Lubelski Jana Pawła II
    Tematy:
    канонічне право
    кодекс
    адекватність
    зміна
    законодавство
    каноническое право
    кодекс, адекватность
    изменение
    законодательство
    canon law
    code
    adequacy
    amendment
    legislation
    prawo kanoniczne
    kodeks
    adekwatność
    zmiana
    legislacja
    Opis:
    Przedmiotem opracowania jest aktualna praktyka prawodawcza w Kościele katolickim, która obfituje zmianami przepisów w Kodeksie Prawa Kanonicznego oraz ustawami wydawanymi poza nim. Autor analizuje racje stojące u podstaw kodeksowej praktyki, pytając o to, czy kodeks jest adekwatną formą dla wyrażenia doświadczenia prawnego wymiaru Kościoła. Dostrzega jego niewystarczalność oraz wskazuje na inne narzędzia, które wyrażałyby jedność zjawiska prawnego w formach właściwych dla wspólnot lokalnych.
    Предметом дослідження є поточна законодавча практика у Католицькому костелі, яка рясніє змінами положень Кодексу Канонічного Права та законів, виданих за його межами. Автор аналізує обґрунтування практики кодексу, запитуючи, чи є Кодекс адекватною формою для вираження досвіду правового виміру Костелу. Він помічає його недостатність і вказує на інші інструменти, які б виражали єдність правового явища у відповідних для місцевих громад формах.
    Предметом данной статьи является современная законодательная практика в Католической Церкви, которая изобилует изменениями положений Кодекса Канонического Права и законов, изданных вне его. Автор анализирует обоснование практики применения кодекса, задаваясь вопросом, является ли кодекс адекватной формой для выражения опыта правового измерения Церкви. Признается недостаточ- ная эффективность кодкекса. При этом автор указывает на другие инструменты, которые позволят выра- зить единство правового явления в формах, подходящих для местных сообществ.
    The subject of the study is the current legislative practice in the Church, which abounds in changes to regulations of the Code of Canon Law and legal acts issued outside of it. The author analyzes the reasons underlying the code practice, asking whether the code is an adequate form to express the experience of the legal dimension of the Church. He recognizes the code’s inadequacy and points to other tools that would express the unity of the legal phenomenon in forms appropriate for local communities.
    Źródło:
    Studia Prawnicze KUL; 2022, 2; 7-22
    1897-7146
    2719-4264
    Pojawia się w:
    Studia Prawnicze KUL
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Завдання України на шляху до впровадження інформаційної демократії
    Ukraine objectives in the implementation of information democracy
    Autorzy:
    Mytko, Antonina
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/26850844.pdf
    Data publikacji:
    2016
    Wydawca:
    Akademia Zamojska
    Tematy:
    information democracy
    information and communication technologies
    tasks
    legislation
    information space improvements
    інформаційна демократія
    інформаційно-комунікаційні технології
    завдання
    законодавство
    інформаційний простір
    покращення
    Opis:
    У статті розглянуто завдання для органів влади та місцевого самоврядування на шляху добудови інформаційної демократії. Зазначено які першочергові кроки необхідно вжити. Серед них: надавати населенню інтегровані інформаційно-комунікаційні послуги; перебудувати відносини з громадськістю; побороти інформаційне відставання та цифрову нерівність; забезпечити громадянам можливість навчатися протягом усього життя; розробляти ефективні нормативно-правові акти; створити форми управління з активним залученням громадськості й ін.
    The article considers the problem of ensuring information democracy in Ukraine by both the government and local authorities. It is indicated that immediate steps should be taken. Among them: providing people with integrated information and communication services, rebuilding relations with the public, overcoming the backlog information and digital division, developing effective regulations.
    Źródło:
    Facta Simonidis; 2016, 9, 1; 203-213
    1899-3109
    Pojawia się w:
    Facta Simonidis
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Формування радянської тоталітарної моделі державно-церковних відносин
    Formation of the Soviet Totalitarian Model of State-church Relations
    Autorzy:
    Otrosh, M.
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/51604525.pdf
    Data publikacji:
    2022
    Wydawca:
    National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
    Tematy:
    політика більшовиків у галузі релігії
    ленінські основи радянської тоталітарної моделі державно-церковних відносин
    гоніння на православну церкву та фізичні розправи над представниками духовенства
    радянське антирелігійне законодавство та практика його застосування
    кампанія з розкриття святих мощей
    кампанія з вилучення церковних цінностей
    the policy of the Bolsheviks in the field of religion
    the Leninist foundations of the Soviet totalitarian model of state-church relations
    the persecution of the Orthodox Church and physical massacres of the clergy
    the Soviet anti-religious legislation and the practice of its application
    the campaign to reveal holy relics
    the campaign to seize church values
    Opis:
    У статті ставиться завдання дослідження сформованої в часи правління Леніна радянської тоталітарної моделі державно-церковних відносин, яка після Жовтневої революції 1917 р. принципово змінила релігійну ситуацію в країні. Прихід до державного керівництва більшовицької партії означав для православної церкви настання епохи жорстоких гонінь. При негативному ставленні до всіх релігій більшовики виявляли особливу ворожість до православ’я, тому їх  відносини з церквою з самого початку набули конфліктних форм. Декрет Ради Народних Комісарів «Про відокремлення церкви від держави» від 20 січня 1918 р. позбавив православну церкву юридичних і майнових прав та заклав основи її безправного становища на увесь період існування радянської влади. Цей декрет став замахом на весь устрій церковного життя і актом відкритого гоніння на церкву. Розпочався активний процес захоплення та вилучення монастирських і церковних будівель. Тисячі духовних осіб та активних віруючих були кинуті до в’язниць і концтаборів, масово відбувалися позасудові розправи над ними. Проведена більшовиками протягом 1918-1920 рр. блюзнірська кампанія з розкриття рак зі святими мощами стала першою з найбільших  загальнодержавних антицерковних акцій за всю історію радянського періоду. Вилучені у монастирях і соборах святі мощі поміщалися в атеїстичні музеї. Особи, винні у протидії розкриттю рак зі святими мощами, притягалися до кримінальної відповідальності. Одночасно відбувалося масове закриття монастирів, у них вилучалися земельні угіддя та будівлі, проводилися реквізиції та пограбування церковних цінностей, насельники виселялися і зазнавали репресій. Під виглядом проведеної 1922 р. кампанії з вилучення у храмах предметів із дорогоцінних металів для реалізації на допомогу голодуючим розпочалися безпосередні каральні дії проти церкви. До обвинувачених в організації протидії вилученню церковних цінностей застосовувалася вища міра покарання. У цей період більшовики намагалися також усунути від церковного управління патріарха Тихона та інших авторитетних архіпастирів, щоб зруйнувати єдність церкви, зробити її підконтрольною, а в подальшому розкласти та знищити. Протистояння з православною церквою було основою радянської релігійної політики в період правління Леніна. Стосовно до інших конфесій, всупереч деклараціям про повну рівноправність усіх релігій у радянській державі, у перші роки після Жовтневої революції політика більшовиків була менш жорсткою. У пропагандистських цілях «колишній панівній» православній церкві протиставлялися усі інші релігії, які раніше обмежувалися у правах або переслідувалися царизмом. Однак наприкінці 1923 р. (вже без участі тяжко хворого Леніна, який раніше був безпосередньо причетний до прийняття практично всіх принципово важливих рішень радянського уряду і більшовицької партії щодо церковної політики) в СРСР формується нова структура здійснення державної релігійної політики та відбувається перехід радянської держави до більш гнучкого курсу щодо церкви (так званий «релігійний неп»).
    The article sets the task of researching the Soviet totalitarian model of state-church relations formed during Lenin’s reign, which fundamentally changed the religious situation in the country after the October Revolution of 1917. The coming to the state leadership of the Bolshevik Party meant the beginning of an era of brutal persecution for the Orthodox Church. With a negative attitude towards all religions, the Bolsheviks showed particular hostility towards Orthodoxy, so their relations with the church took conflicting forms from the very beginning. The Decree of the Council of People’s Commissars “On the Separation of Church and State: of January 20, 1918 deprived the Orthodox Church of its legal and property rights and laid the foundations for its lawless position for the entire period of Soviet rule. This decree became an attack on the entire system of church life and an act of open persecution of the church. An active process of seizure and seizure of monastery and church buildings began. Thousands of clergy and active believers were thrown into prisons and concentration camps, extrajudicial massacres took place against them en masse. The blasphemous campaign conducted by the Bolsheviks during 1918-1920 to reveal the cancer with holy relics became the first of the largest nationwide anti-church actions in the entire history of the Soviet period. Holy relics removed from monasteries and cathedrals were placed in atheistic museums. Persons guilty of resisting the opening of coffins with holy relics was held criminally liable. At the same time, there was a mass closure of monasteries, their land and buildings were seized, church valuables were requisitioned and looted, the inhabitants were evicted and subjected to repression. Direct punitive actions against the church began under the guise of a 1922 campaign to seize objects made of precious metals from temples for use in aid of the starving. A higher measure of punishment was applied to those accused of organizing opposition to the seizure of church valuables. During this period, the Bolsheviks also tried to remove Patriarch Tikhon and other authoritative archpastors from the church administration in order to destroy the unity of the church, make it under their control, and subsequently disintegrate and destroy it. Confrontation with the Orthodox Church was the basis of Soviet religious policy during the period of Lenin’s rule. In relation to other confessions, contrary to the declarations of full equality of all religions in the Soviet state, in the first years after the October Revolution, the policy of the Bolsheviks was less strict. For propaganda purposes, the “former ruling” Orthodox Church was opposed to all other religions that were previously restricted in their rights or persecuted by tsarism. However, at the end of 1923 (already without the participation of the seriously ill Lenin, who had previously been directly involved in the adoption of almost all fundamentally important decisions of the Soviet government and the Bolshevik Party regarding church policy), a new structure for the implementation of state religious policy was formed in the USSR and the transition of the Soviet state to a more flexible of course regarding the church (the so-called “religious non”).
    Źródło:
    Проблеми всесвітньої історії; 2022, 20; 183-209
    2707-6776
    Pojawia się w:
    Проблеми всесвітньої історії
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Prawo wewnętrzne wspólnot mieszkaniowych – pojęcie i zasady
    Внутреннее право товариществ собственников жилья – понятие и принципы
    Внутрішнє право житлових громад – поняття та принципи
    Internal law of housing communities – concept and principles
    Autorzy:
    Tyrawa, Dominik
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/2090143.pdf
    Data publikacji:
    2022-06-09
    Wydawca:
    Katolicki Uniwersytet Lubelski Jana Pawła II
    Tematy:
    житлова громада
    внутрішнє законодавство житлових громад
    постанови
    загальні принципи
    товарищество собственников жилья
    внутреннее право товариществ собственников жилья
    решения
    общие принципы
    housing community
    the internal law of housing communities
    resolutions
    general principles
    wspólnota mieszkaniowa
    prawo wewnętrzne wspólnot mieszkaniowych
    uchwały
    zasady ogólne
    Opis:
    Zagadnienie prawa wewnętrznego wspólnot mieszkaniowych nie było dotychczas podejmowane w literaturze przedmiotu w sposób kompleksowy. Problematyka ta jest niezwykle ważna z uwagi na to, że ułomnych osób prawnych w naszym kraju jest blisko pięć milionów. Prawo wewnętrzne wspólnot mieszkaniowych to konkretyzacja rozwiązań ustawowych, ale przede wszystkim system ten każdorazowo odzwierciedla specyfikę działania każdej wspólnoty mieszkaniowej z osobna. Są to zwłaszcza uchwały podejmowane przez wspólnotę, ale należy pamiętać też o innych, specyficznych dla tego systemu źródłach. Ich uzupełnieniem są zasady ogólne, których wyróżnienie jest niezwykle istotne, bo dopełnia złożoną problematykę podejmowania przez wspólnotę mieszkaniową uchwał. Niniejsze opracowanie bazuje na najnowszych poglądach doktryny oraz na orzecznictwie sądowym.
    Питання внутрішнього права житлових громад досі в літературі вичерпно не обговорювалося. Це питання є надзвичайно важливим у зв’язку з тим, що в нашiй державі налічується близько п’яти міль- йонів юридичних осіб з обмеженими можливостями. Внутрішнє право житлових громад є конкретизацією нормативно-правових рішень, але перш за все ця система щоразу відображає специфіку функціонування кожної з житлових громад окремо. Особливо це рішення, прийняті громадою, але слід пам’ятати і про інші джерела, характерні для цієї системи. Вони доповнені загальними правилами, розрізнення яких є надзви- чайно важливим, оскільки завершують комплексне питання прийняття житловою громадою резолюцій. Це дослідження базується на останніх поглядах доктрини та судових рішеннях.
    Вопрос о внутреннем праве товариществ собственников жилья до сих пор не был всесторонне рассмотрен в литературе. Этот вопрос чрезвычайно важен в связи с тем, что в нашей стране насчитывается около пяти миллионов неполноценных юридических лиц. Внутреннее право товариществ собственников жилья является конкретизацией законодательных решений, но в большей степени эта система отражает специфику деятельности каждого товарищества собственников жилья в отдельности. Это, в частности, решения, принятые товариществами, но следует помнить и о других источниках, специфичных для данной системы. Они дополнены общими правилами, упоминание которых чрезвычайно важно, поскольку дополняет всю сложность вопроса о принятии решений товариществами собственников жилья. Настоящее исследование основано на последних положениях доктрины и судебных решениях.
    The issue of the internal law of housing communities has not been dealt with comprehensively in the literature of the subject so far. This issue is extremely important given that there are nearly five million entities without legal personality in our country. The internal law of housing communities is a concretization of statutory solutions, but most importantly, the system each time reflects the specificity of the operation of each housing community separately. These are especially resolutions passed by the community, but other sources specific to this system should also be kept in mind. This issue is complemented by general principles, the distinction of which is extremely important, because it completes the complex issue of resolutions by the housing community. This study is based on the latest views of doctrine and judicial decisions.
    Źródło:
    Studia Prawnicze KUL; 2022, 2; 165-183
    1897-7146
    2719-4264
    Pojawia się w:
    Studia Prawnicze KUL
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Удосконалення кримінального законодавства України в умовах російсько-української війни 2022 року
    Improvements of Criminal Legislation of Ukraine in the Conditions of the Russia-Ukraine War of 2022
    Autorzy:
    Марюхно (Maryukhno), Віталій (Vitaliy)
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/2187879.pdf
    Data publikacji:
    2022-06-30
    Wydawca:
    Wydawnictwo Adam Marszałek
    Tematy:
    збройна агресія
    воєнний стан
    законодавство
    колабораціонізм
    злочин
    позбавлення волі
    глорифікація
    armed aggression
    martial law
    legislation
    collaborationism
    crime
    imprisonment
    glorification
    Opis:
    The article is devoted to the review of the amendments to the Criminal Code of Ukraine adopted by the Verkhovna Rada of Ukraine during the first month since the beginning of the next act of armed aggression of the Russian Federation against Ukraine. The analyzed period is limited to the timeframe from February 24 to March 25, 2022. During this period, the Ukrainian parliament adopted 10 pieces of legislation related to amendments to the Criminal Code of Ukraine. It is noted that the relevant amendments to the legislation were made throughout Ukraine during the period of martial law. The main purpose of the adopted changes was to strengthen criminal liability for crimes committed during martial law and criminalize certain acts that have not yet provided for the occurrence of criminal liability. The first law to supplement the criminal legislation of Ukraine during martial law was the law on collaboration. Collaborative activities are now understood as a fairly wide range of criminal acts: public denial of armed aggression against Ukraine; public appeals to support the decisions and/or actions of the aggressor state; propaganda in educational institutions, voluntary employment in illegal authorities, etc. Also, the Criminal Code of Ukraine is supplemented with articles criminalizing the threat of murder of a serviceman (including production/distribution of materials containing such a threat) and justification, recognition of legitimate, denial of armed aggression of the Russian Federation against Ukraine (including production/distribution of relevant materials). In terms of liability for treason and sabotage, the legislator strengthened the liability of perpetrators to life imprisonment with confiscation of property (if the relevant crimes were committed under martial law). A separate law stipulates that civilians are not criminally liable for the use of firearms against persons who carry out armed aggression against Ukraine if such weapons are used in accordance with the requirements of a special law. Criminal liability for theft, robbery, banditry, and extortion has been strengthened. Responsibility for looting has also been strengthened. The Verkhovna Rada of Ukraine also passed a law recognizing the fulfillment of the duty to protect the Fatherland, independence, and territorial integrity of Ukraine as a circumstance that excludes criminal wrongdoing. Laws were also passed to increase criminal liability for cybercrime, establish liability for the illegal use of humanitarian aid, and disseminate information on the relocation, movement, or position of the Armed Forces of Ukraine).
    Статтю присвячено огляду внесених до Кримінального кодексу України змін, ухвалених Верховною Радою України протягом першого місяця від початку чергового акту збройної агресії Російської Федерації проти України. Аналізований період обмежено часовими рамками з 24 лютого до 25 березня 2022 року. Протягом вказаного періоду український парламент ухвалив 10 законодавчих актів, що стосувалися змін та доповнень до Кримінального кодексу України. Зазначено, що відповідні зміни до законодавства внесено в період дії правового режиму воєнного стану на всій території України. Основною метою ухвалених змін стало посилення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів під час воєнного стану та криміналізація окремих діянь, які до цього часу не передбачали настання кримінальної відповідальності. Найпершим законом, що доповнив кримінальне законодавство України під час дії воєнного стану, став закон про колабораційну діяльність. Під колабораційною діяльністю відтепер розуміють досить широкий спектр кримінальних діянь, як-от: публічне заперечення здійснення збройної агресії проти України; публічні заклики до підтримки рішень та/або дій держави-агресора; здійснення пропаганди в закладах освіти, добровільне обіймання посад у незаконних органах влади та ін. Також Кримінальний кодекс України доповнено статтями, що криміналізують погрозу вбивством військовослужбовцеві (у тому числі, виготовлення/ поширення матеріалів, що містять таку погрозу) та виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України (у тому числі, виготовлення/поширення відповідних матеріалів). У частині відповідальності за вчинення державної зради та диверсії законодавці посилили заходи відповідальності винних осіб до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна (якщо відповідні злочини вчинено в умовах воєнного стану). Окремим законом встановлено, що цивільні особи не несуть кримінальної відповідальності за застосування вогнепальної зброї проти осіб, які здійснюють збройну агресію проти України, якщо таку зброю застосовано відповідно до вимог спеціального закону. Посилено кримінальну відповідальність за вчинення в умовах воєнного стану крадіжки, грабежу, розбою та вимагання. Також посилено відповідальність за вчинення мародерства. Верховна Рада України також ухвалила закон, що визнає виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України обставиною, що виключає кримінальну протиправність діяння. Відбулося також ухвалення законів щодо посилення кримінальної відповідальності за кіберзлочини, встановлення відповідальності за незаконне використання гуманітарної допомоги, за поширення інформації про переміщення, рух або розташування Збройних сил України (якщо її не було розміщено у відкритому доступі уповноважених органів або в офіційних джерелах відповідних відомств країн-партнерів).
    Źródło:
    Copernicus Political and Legal Studies; 2022, 2; 96-106
    2720-6998
    Pojawia się w:
    Copernicus Political and Legal Studies
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Представництво національних меншин Польщі в органах державної влади
    Representation of National Minorities of Poland in the Bodies of State Power
    Autorzy:
    Матвієнків, Світлана
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/2163416.pdf
    Data publikacji:
    2022-12-31
    Wydawca:
    Wydawnictwo Adam Marszałek
    Tematy:
    national minorities
    the Republic of Poland
    parliament
    national legislation
    electoral process
    politicization of ethnicity
    національні меншини
    Республіка Польща
    парламент
    законодавство країни
    виборчий процес
    політизація етнічності
    Opis:
    The question of the participation of all the public groups of the country in representative bodies of all levels is relevant to any state. However, the most difficult task is to represent the representative body of interests of national minorities. Different countries have come up with a different solution to this issue. The problem of the representation of national minorities in the authorities is for both traditionally multi-ethnic states and for countries that are reasonably homogeneous in the ethnic plan. This problem will persist as long as there are nations, nationalities, national minorities. People always seek to identify themselves with a particular community, and national identification is the most acceptable. The threat of assimilation of national minorities greatly enhances the desire to preserve its national identity, which always goes into the area of political relations and the need for political decision-making. This article analyzes the current problem of representation of national minorities in the legislative bodies of the Republic of Poland. The aim of the study was to analyze the participation of minority groups in the political (in particular, electoral) process of the state through the formation of ethnic elites and ethnopolitical parties. To complete the selected topic, the following tasks were set: to substantiate the place and the role of national minorities in the socio-political life of the state, to analyze the creation of political parties by individual national minorities and their participation in parliamentary and municipal elections. It is concluded that at the present stage all nationalities living in Poland are disproportionately represented in the state legislative bodies.
    Питання участі всіх суспільних груп країни в представницьких органах влади усіх рівнів є актуальним для будь-якої держави. Однак чи не найскладнішим є завдання відображення в представницькому органі інтересів національних меншин. Різні країни по-різному приходять до вирішення цього питання. Проблема представництва національних меншин в органах влади існує як для традиційно поліетнічних держав, так і для досить однорідних в етнічному плані держав. Ця проблема буде існувати доти, поки існуватимуть нації, народності, національні меншини. Люди завжди прагнуть ідентифікувати себе з певною спільнотою, а національна ідентифікація є найбільш прийнятною. Загроза асиміляції національних меншин значно посилює прагнення до збереження своєї національної ідентичності, що завжди переходить у площину політичних відносин та необхідності прийняття політичних рішень. У цій статті проаналізована актуальна проблема представництва національних меншин у законодавчих органах Республіки Польща. Метою дослідження став аналіз участі меншинних груп населення у політичному (зокрема, виборчому) процесі держави через формування етнічних еліт та етнополітичних партій. Для повноти розкриття обраної теми були поставлені завдання: обґрунтувати місце і роль національних меншин у суспільно-політичному житті держави; проаналізувати створення політичних партій окремими національними меншинами та їх участь у парламентських та муніципальних виборах. Зроблено висновки, що на сучасному етапі в законодавчих органах влади непропорційно представлені всі національності, які проживають у Польщі.
    Źródło:
    Krakowskie Studia Małopolskie; 2022, 4(36); 281-301
    1643-6911
    Pojawia się w:
    Krakowskie Studia Małopolskie
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    До питання про природу освітнього права
    To a Matter of the Nature of Educational Law
    Autorzy:
    Янчук (Yanchuk), Наталія (Nataliia)
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/2185489.pdf
    Data publikacji:
    2022-09-30
    Wydawca:
    Wydawnictwo Adam Marszałek
    Tematy:
    право
    освіта
    освітнє право
    галузь
    права
    навчальна дисципліна
    освітнє законодавство
    law
    education
    educational law
    branch of law
    academic discipline
    educational legislation
    Opis:
    The paper focuses on the legal nature of educational law. The current trend is an increase in the arithmetic progression of the quantity of brunches of the legislation. However, an increase in the branches of the legislation does not automatically lead to an increase in the branches of law. And if a certain branch of law always corresponds to a branch of legislation, then a branch of legislation does not always reflect a certain branch of law. This is quite justified in relation to educational law. Despite the fact that the term “educational law” is recognized as well-established, the issue of the status of educational law remains controversial. The paper emphasizes that the transformation of views on the relative nature of educational law has come a long way from complete rejection of educational law, when it was considered only a sub-branch of administrative law to attempts to justify educational law as an independent branch of law. It is carried out analysis of different approaches for determining the legal nature of educational law, namely: as a sub-branch of administrative law, as a complex branch of law, as a legal array, as an independent area of research, as a discipline, as a special part of information law. The author pays special attention to highlighting the strengths and weaknesses of representatives of various fields in justifying the status of educational law. Attention is drawn to the fact that none of the supporters of the separation of educational law as an independent branch of law has proved and shown why the issue of legal regulation of educational relations should be considered outside of administrative law. It is emphasized the need to include in the curriculum a separate course “Educational Law” in the pedagogical sector of education and postgraduate studies. This is not about the formation of a unified approach to the teaching of discipline “Educational Law”. The subject and system of the discipline should be determined by the target audience, as well as current trends in education.
    У статті порушено питання про юридичну природу освітнього права. Сучасною тенденцією є зростання в арифметичній прогресії кількости галузей законодавства. Тим не менш, збільшення галузей законодавства не веде до автоматичного збільшення галузей права. І якщо певній галузі права завжди відповідає галузь законодавства, то не завжди галузь законодавства відображає певну галузь права. Це цілком виправдано щодо освітнього права. Незважаючи на те, що термін «освітнє право» визнано цілком усталеним, питання статусу освітнього права залишається дискусійним. У статті акцентовано увагу на тому, що трансформація поглядів щодо природи освітнього права пройшла тривалий шлях від повного несприйняття освітнього права, коли вважали, що це лише підгалузь у рамках адміністративного права, до спроб обґрунтування освітнього права як самостійної галузі права. Здійснено аналіз різних підходів щодо визначення юридичної природи освітнього права, а саме: як підгалузі адміністративного права, як комплексної галузі права, як нормативно-правового масиву, як самостійного напряму наукових досліджень, як навчальної дисципліни, як спеціальної частини інформаційного права. Особливу увагу відведено висвітленню сильних та слабких позицій представників різних напрямів в обґрунтуванні статусу освітнього права. Звернено увагу на ту обставину, що жоден з прихильників виокремлення освітнього права як самостійної галузі права не довів та не показав, чому питання правового регулювання освітніх відносин варто розглядати поза адміністративним правом. Наголошено на необхідності залучення в навчальний план окремого курсу «Освітнє право» в педагогічному секторі освіти та під час навчання в аспірантурі. При цьому мова не про формування уніфікованого підходу до викладання навчальної дисципліни «Освітнє право». Предмет та система навчальної дисципліни має визначатися цільовою аудиторією, а також сучасними тенденціями розвитку освіти.
    Źródło:
    Copernicus Political and Legal Studies; 2022, 3; 63-70
    2720-6998
    Pojawia się w:
    Copernicus Political and Legal Studies
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
      Wyświetlanie 1-8 z 8

      Ta witryna wykorzystuje pliki cookies do przechowywania informacji na Twoim komputerze. Pliki cookies stosujemy w celu świadczenia usług na najwyższym poziomie, w tym w sposób dostosowany do indywidualnych potrzeb. Korzystanie z witryny bez zmiany ustawień dotyczących cookies oznacza, że będą one zamieszczane w Twoim komputerze. W każdym momencie możesz dokonać zmiany ustawień dotyczących cookies