Informacja

Drogi użytkowniku, aplikacja do prawidłowego działania wymaga obsługi JavaScript. Proszę włącz obsługę JavaScript w Twojej przeglądarce.

Wyszukujesz frazę "the Orthodox Church" wg kryterium: Temat


Wyświetlanie 1-2 z 2
Tytuł:
Роль Митрополита Варшавського Діонісія Валединського в конституюванні УАПЦ формації 1942 року
Rola Metropolity Warszawskiego Dionizego Waledyńskiego w ukształtowaniu Ukraińskiego Autokefalicznego Kościoła Prawosławnego formacji 1942 roku
The role of the Metropolitan of Warsaw Dionisii Valedynskyi constituting the wartime Ukrainian Autocephalous Orthodox Church
Autorzy:
Смирнов, Андрій
Powiązania:
https://bibliotekanauki.pl/articles/436954.pdf
Data publikacji:
2019
Wydawca:
Uniwersytet Warszawski. Wydział Lingwistyki Stosowanej. Katedra Studiów Interkulturowych Europy Środkowo-Wschodniej
Tematy:
Dionizy Waledyński
Kościół prawosławny
Metropolia Warszawska
kanoniczność
hierarchia
Dionisii Valedynskyi
the Orthodox Church
Warsaw Metropolitanate
canonicity
hierarchy
Opis:
Artykuł jest poświęcony zewnętrznym przemianom ukraińskiego prawosławia w latach II wojny światowej. Szczególną uwagę zwrócono na stosunki kanoniczne między Metropolią Warszawską i Patriarchatem Moskiewskim. Pod okupacją niemiecką prawosławie ukraińskie zostało podzielone na dwie grupy. Autonomiczny Kościół Prawosławny zarządzony przez metropolitę Aleksego Hromadskiego uznawał jurysdykcję Patriarchatu Moskiewskiego. Metropolita Warszawski Dionizy Waledyński popierał ustanowenie Ukraińskiego Autokefalicznego Kościóła Prawosławnego i mianował arcybiskupa Polikarpa Sikorskiego administratorem tego Kościóła na ziemiach Ukrainy. Sikorski w lutym 1942 r. w Pińsku wyświęcił dwóch nowych ukraińskich władyków (Nikanora Abramowicza i Ihora Hubę). W maju 1942 r. w Kijowie Sobór Biskupów UAKP nadał Dionizemu godność locum tenens metropolii kijowskiej.
The role of the Metropolitan of Warsaw Dionisii Valedynskyi constituting the wartime Ukrainian Autocephalous Orthodox Church The article deals with external transformation of Ukrainian orthodoxy during the World War II. Special attention is paid to the canonical relations between the Warsaw Metropolitanate and the Moscow Patriarchate. Under German occupation, ukrainian orthodoxy split into two groups. One trend was led by Metropolitan Oleksii Hromadskyi who created the Autonomous Orthodox Church under the Moscow Patriarchate. Metropolitan of Warsaw Dionisii Valedynskyi gave his blessing for the establishment of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church and designated Archbishop Polikarp Sikorskyi as administrator of the church. In February 1942 in Pinsk Sikorsky consecrated the fi rst two bishops of the UAOC on Ukrainian territory (Nykanor Abramovych and Ihor Huba), and in May 1942 the Kyiv Council of UAOC bishops elected Dionisii as locum tenens of the Metropolitan See of Kyiv
Źródło:
Przegląd Środkowo-Wschodni; 2019, 4; 389-406
2545-1324
Pojawia się w:
Przegląd Środkowo-Wschodni
Dostawca treści:
Biblioteka Nauki
Artykuł
Tytuł:
Формування радянської тоталітарної моделі державно-церковних відносин
Formation of the Soviet Totalitarian Model of State-church Relations
Autorzy:
Otrosh, M.
Powiązania:
https://bibliotekanauki.pl/articles/51604525.pdf
Data publikacji:
2022
Wydawca:
National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:
політика більшовиків у галузі релігії
ленінські основи радянської тоталітарної моделі державно-церковних відносин
гоніння на православну церкву та фізичні розправи над представниками духовенства
радянське антирелігійне законодавство та практика його застосування
кампанія з розкриття святих мощей
кампанія з вилучення церковних цінностей
the policy of the Bolsheviks in the field of religion
the Leninist foundations of the Soviet totalitarian model of state-church relations
the persecution of the Orthodox Church and physical massacres of the clergy
the Soviet anti-religious legislation and the practice of its application
the campaign to reveal holy relics
the campaign to seize church values
Opis:
У статті ставиться завдання дослідження сформованої в часи правління Леніна радянської тоталітарної моделі державно-церковних відносин, яка після Жовтневої революції 1917 р. принципово змінила релігійну ситуацію в країні. Прихід до державного керівництва більшовицької партії означав для православної церкви настання епохи жорстоких гонінь. При негативному ставленні до всіх релігій більшовики виявляли особливу ворожість до православ’я, тому їх  відносини з церквою з самого початку набули конфліктних форм. Декрет Ради Народних Комісарів «Про відокремлення церкви від держави» від 20 січня 1918 р. позбавив православну церкву юридичних і майнових прав та заклав основи її безправного становища на увесь період існування радянської влади. Цей декрет став замахом на весь устрій церковного життя і актом відкритого гоніння на церкву. Розпочався активний процес захоплення та вилучення монастирських і церковних будівель. Тисячі духовних осіб та активних віруючих були кинуті до в’язниць і концтаборів, масово відбувалися позасудові розправи над ними. Проведена більшовиками протягом 1918-1920 рр. блюзнірська кампанія з розкриття рак зі святими мощами стала першою з найбільших  загальнодержавних антицерковних акцій за всю історію радянського періоду. Вилучені у монастирях і соборах святі мощі поміщалися в атеїстичні музеї. Особи, винні у протидії розкриттю рак зі святими мощами, притягалися до кримінальної відповідальності. Одночасно відбувалося масове закриття монастирів, у них вилучалися земельні угіддя та будівлі, проводилися реквізиції та пограбування церковних цінностей, насельники виселялися і зазнавали репресій. Під виглядом проведеної 1922 р. кампанії з вилучення у храмах предметів із дорогоцінних металів для реалізації на допомогу голодуючим розпочалися безпосередні каральні дії проти церкви. До обвинувачених в організації протидії вилученню церковних цінностей застосовувалася вища міра покарання. У цей період більшовики намагалися також усунути від церковного управління патріарха Тихона та інших авторитетних архіпастирів, щоб зруйнувати єдність церкви, зробити її підконтрольною, а в подальшому розкласти та знищити. Протистояння з православною церквою було основою радянської релігійної політики в період правління Леніна. Стосовно до інших конфесій, всупереч деклараціям про повну рівноправність усіх релігій у радянській державі, у перші роки після Жовтневої революції політика більшовиків була менш жорсткою. У пропагандистських цілях «колишній панівній» православній церкві протиставлялися усі інші релігії, які раніше обмежувалися у правах або переслідувалися царизмом. Однак наприкінці 1923 р. (вже без участі тяжко хворого Леніна, який раніше був безпосередньо причетний до прийняття практично всіх принципово важливих рішень радянського уряду і більшовицької партії щодо церковної політики) в СРСР формується нова структура здійснення державної релігійної політики та відбувається перехід радянської держави до більш гнучкого курсу щодо церкви (так званий «релігійний неп»).
The article sets the task of researching the Soviet totalitarian model of state-church relations formed during Lenin’s reign, which fundamentally changed the religious situation in the country after the October Revolution of 1917. The coming to the state leadership of the Bolshevik Party meant the beginning of an era of brutal persecution for the Orthodox Church. With a negative attitude towards all religions, the Bolsheviks showed particular hostility towards Orthodoxy, so their relations with the church took conflicting forms from the very beginning. The Decree of the Council of People’s Commissars “On the Separation of Church and State: of January 20, 1918 deprived the Orthodox Church of its legal and property rights and laid the foundations for its lawless position for the entire period of Soviet rule. This decree became an attack on the entire system of church life and an act of open persecution of the church. An active process of seizure and seizure of monastery and church buildings began. Thousands of clergy and active believers were thrown into prisons and concentration camps, extrajudicial massacres took place against them en masse. The blasphemous campaign conducted by the Bolsheviks during 1918-1920 to reveal the cancer with holy relics became the first of the largest nationwide anti-church actions in the entire history of the Soviet period. Holy relics removed from monasteries and cathedrals were placed in atheistic museums. Persons guilty of resisting the opening of coffins with holy relics was held criminally liable. At the same time, there was a mass closure of monasteries, their land and buildings were seized, church valuables were requisitioned and looted, the inhabitants were evicted and subjected to repression. Direct punitive actions against the church began under the guise of a 1922 campaign to seize objects made of precious metals from temples for use in aid of the starving. A higher measure of punishment was applied to those accused of organizing opposition to the seizure of church valuables. During this period, the Bolsheviks also tried to remove Patriarch Tikhon and other authoritative archpastors from the church administration in order to destroy the unity of the church, make it under their control, and subsequently disintegrate and destroy it. Confrontation with the Orthodox Church was the basis of Soviet religious policy during the period of Lenin’s rule. In relation to other confessions, contrary to the declarations of full equality of all religions in the Soviet state, in the first years after the October Revolution, the policy of the Bolsheviks was less strict. For propaganda purposes, the “former ruling” Orthodox Church was opposed to all other religions that were previously restricted in their rights or persecuted by tsarism. However, at the end of 1923 (already without the participation of the seriously ill Lenin, who had previously been directly involved in the adoption of almost all fundamentally important decisions of the Soviet government and the Bolshevik Party regarding church policy), a new structure for the implementation of state religious policy was formed in the USSR and the transition of the Soviet state to a more flexible of course regarding the church (the so-called “religious non”).
Źródło:
Проблеми всесвітньої історії; 2022, 20; 183-209
2707-6776
Pojawia się w:
Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:
Biblioteka Nauki
Artykuł
    Wyświetlanie 1-2 z 2

    Ta witryna wykorzystuje pliki cookies do przechowywania informacji na Twoim komputerze. Pliki cookies stosujemy w celu świadczenia usług na najwyższym poziomie, w tym w sposób dostosowany do indywidualnych potrzeb. Korzystanie z witryny bez zmiany ustawień dotyczących cookies oznacza, że będą one zamieszczane w Twoim komputerze. W każdym momencie możesz dokonać zmiany ustawień dotyczących cookies