Informacja

Drogi użytkowniku, aplikacja do prawidłowego działania wymaga obsługi JavaScript. Proszę włącz obsługę JavaScript w Twojej przeglądarce.

Wyszukujesz frazę "World War I" wg kryterium: Temat


Wyświetlanie 1-4 z 4
Tytuł:
Східні Креси в польській суспільно-політичній думці (1914-1925 рр.)
Kresy Wschodnie in Polish public and political opinion
Autorzy:
Білобровець, Ольга
Powiązania:
https://bibliotekanauki.pl/articles/489233.pdf
Data publikacji:
2017
Wydawca:
Polskie Towarzystwo Naukowe w Żytomierzu
Tematy:
Kresy Wschodnie,
Polish public and political opinion,
World War I
Opis:
The notion of Kresy Wschodnie till nowadays remains one of the most arguable matter and is not clearly determined among historians and politicians, that's why has a reflection in present and influences public and political life in modern countries. In the article the meaning of this territory is analised as well as its perception in collective conscience, use of Kresy Wschodnie in political plans by Polish parties, also in Polish public and political opinion in times of World War I and at the beginning of formation of independent Poland. Polish socio-political opinion during the World War I and at the beginning of formation of independent Poland, namely Second Polish Republic, reflected main views, concepts, plans of Polish parties and had practical value for determination of Polish borders. Kresy Wschodnie was considered by Poles as ancient Poland and according to them this native land was full of strong-willed, talented people, who glorified Poland. The Poles who lived on eastern lands and belonged to Russia after the division of Poland kept trying to restore the Polish state system. November and January uprisings in XIX century, intense work and formed political parties implied to join these lands to the future state of Poland. World War I gave hope to Poles for gaining autonomy and independence. Authority appeals to the Polish nation in Russia, Germany and Austria-Hungary were referred to Poles to support ruling establishment. Different foreign policy: pro-Russia and pro-Austria-Hungary; different ideological attitudes and directions did not stop Polish political forces from joining for creating their own state after Germany and Austria-Hungary made a Declaration of Independence for Kingdom of Poland in November 5, 1916, as well as Russian Provisional Government Appeal of acknowledgement of independent united Poland in March 1917. The appearence of independent Poland after World War I forced topical issues to be solved: to define eastern borders, status of Kresy Wschodnie, political attitude towards people on these lands. This matter had two main directions. Endecja was pro-Russia and considered Russia to be an ally in future war with Germany. The National Democracy programme meant restoration of Polish lands from 1772. This included western Ukrainian lands (Kiev region, Volyn, Podil, Galicia), some part of Lithuania and Belarus. However, proclamation of new rules of international life by American President Woodrow Wilson, which were supported by Entente countries, the policy of Left governments put conditions that Endecja agreed to the part of eastern territory defined by Treaty of Riga. The policy of land incorporation was aimed at making a country nationally similar and could become an ally to Russia. This explains why Endecja did not suggest maximum territorial programmer at the east and could compromise with Russia. Lots of scientists a political figure explained such position for negotiation at international level. According to Lefts forces regarding Kresy Wschodnie, namely Polish Socialist Party, and thier leader J. Pilsudski, Ukrainians, Belarusians and Lithuanians could form their own independent states, which would become a buffer between Poland and Russia. This would make an utmost interest of Poland. One more acceptable variant would work for Lefts if Poland created a federation with Ukraine, Lithuania and Belarus. Although, in theory it implied work within political parties. In practice first Left government wanted to preserve Polish state interests and provide rights for national minorities on eastern lands. Right forces that came to rule in 1923, changed the policy according to their point of view.
Źródło:
Studia Politologica Ucraino-Polona; 2017, 7; 261-270
2312-8933
Pojawia się w:
Studia Politologica Ucraino-Polona
Dostawca treści:
Biblioteka Nauki
Artykuł
Tytuł:
Історична Пам’ять Та Практики Монументальної Комеморації Першої Світової Війни В Австралії (частина 1)
Historical Memory and Practices of Monumental Commemoration of World War I in Australia (Part 1)
Autorzy:
Zernetska, O.
Myronchuk, O.
Powiązania:
https://bibliotekanauki.pl/articles/1070485.pdf
Data publikacji:
2020-09-29
Wydawca:
National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:
historical memory
monuments
commemorative practices
World War I
Australia
історична пам’ять
монументи
перша світова війна
австралія
комеморативні практики
Opis:
The authors’ research attention is focused on the specifics of the Australian memorial practices dedicated to the World War I. The statement is substantiated that in the Australian context memorials and military monuments formed a special post-war and post-traumatic part of the visual memory of the first Australian global military conflict. The features of the Australian memorial concept are clarified, the social function of the monuments and their important role in the psychological overcoming of the trauma and bitter losses experienced are noted. The multifaceted aspects of visualization of the monumental memory of the World War I in Australia are analyzed. Monuments and memorials are an important part of Australia’s visual heritage. It is concluded that each Australian State has developed its own concept of memory, embodied in various types and nature of monuments. The main ones are analyzed in detail: Shrine of Remembrance in Melbourne (1928–1934); Australian War Memorial in Canberra (1941); Sydney Cenotaph (1927-1929) and Anzac Memorial in Sydney (1934); Desert Mounted Corps Memorial in Western Australia (1932); Victoria Memorials: Avenue of Honour and Victory Arch in Ballarat (1917-1919), Australian Ex-Prisoners of War Memorial (2004), Great Ocean Road – the longest nationwide memorial (1919-1932); Hobart War Memorial in the Australian State of Tasmania (1925), as well as Villers-Bretonneux Australian National Memorial in France dedicated to French-Australian cooperation during the World War I (1938). The authors demonstrate an inseparable connection between the commemorative practices of Australia and the politics of national identity, explore the trends in the creation and development of memorial practices. It is noted that the overwhelming majority of memorial sites are based on the clearly expressed function of a place of memory, a place of mourning and commemoration. It was found that the representation of the memorial policy of the memory of Australia in the first post-war years was implemented at the beginning at the local level and was partially influenced by British memorial practices, transforming over time into a nationwide cultural resource.
Дослідницька увага авторів зосереджена на специфіці австралійських меморіальних практик, присвячених Першій світовій війні. Обґрунтовано положення про те, що в австралійському контексті меморіали та військові пам’ятники сформували особливу післявоєнну і пост-травматичну частину візуальної пам’яті про перший австралійський глобальний військовий конфлікт. З’ясовуються особливості австралійської меморіальної концепції, відзначається соціальна функція пам’ятників та їх важлива роль у психологічному подоланні пережитих травм і гірких втрат. Аналізуються різнопланові аспекти візуалізації монументальної пам’яті про Першу світову війну в Австралії. Доведено, що пам’ятники і меморіали є важливою частиною візуальної історичної спадщини Австралії. Зроблено висновок про те, що у кожному австралійському штаті розроблена власна концепція меморіальної пам’яті, втілена у різноманітних за типом та характером монументах. Детально проаналізовано основні з них: Храм пам’яті в Мельбурні (1928-1934); Австралійський військовий меморіал в Канберрі (1941); Кенотаф (1927-1929) та Меморіал АНЗАК в Сіднеї (1934); Меморіал Пустельного кінного корпусу у Західній Австралії (1932); пам’ятні меморіали штату Вікторія: Алея честі та Арка перемоги в Баллараті (1917-1919), Меморіал колишнім австралійським військовополоненим (2004), найдовший загальнонаціональний меморіал пам’яті – Велика океанська дорога (1919-1932); військовий меморіал Хобарта в австралійському штаті Тасманія (1925), а також Меморіал в честь франко-австралійської військової співпраці під час Першої світової війни у Віллер-Бретонне у Франції (1938). Автори демонструють нерозривний зв’язок комеморативних практик Австралії з політикою національної ідентичності, досліджують тенденції започаткування та розвитку меморіальних практик. Відзначено, що переважна більшість меморіальних пам’яток має в своїй основі чітко виражену функцію місця пам’яті, місця скорботи і вшанування. З’ясовано, що репрезентація меморіальної політики пам’яті Австралії в перші повоєнні роки реалізовувалася спочатку на локальному рівні і частково перебувала під впливом британських меморіальних практик, трансформуючись з часом у загальнонаціональний культурний ресурс.
Źródło:
Проблеми всесвітньої історії; 2020, 12; 204-220
2707-6776
Pojawia się w:
Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:
Biblioteka Nauki
Artykuł
Tytuł:
Відносини Угорщини з сусідніми країнами у ХХ – на початку ХХІ ст.
Hungary Relations with Neighboring Countries in the XX – early XXI Century
Autorzy:
Перга, Т.Ю.
Powiązania:
https://bibliotekanauki.pl/articles/22676598.pdf
Data publikacji:
2021-09-14
Wydawca:
National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:
Угорщина. Словаччина
Україна
міжнародні відносини
етнічна меншина
конфлікт
Перша світова війна
Друга світова війна
Hungary
Slovakia
Ukraine
international relations
ethnic minority
conflict
World War I
World War II
Opis:
У статті акцентується на відносинах Угорщини зі Словаччиною та Україною. Зроблено висновок про радикалізацію зовнішньої політики Угорщини на початку ХХI ст., що проявляється в зростаючому тиску на сусідні країни, зокрема Україну, з метою надання представникам угорської етнічної меншини автономії. З’ясовано, що це відбувається в рамках впровадження ідеї «Великої Угорщини», яка полягає у забезпеченні домінування об’єднавчих і реасиміляційних процесів та інтеграції угорської нації у Східній Європі навколо Будапешта. Доведено, що передумови для її розвитку були закладені Тріанонським договором, у результаті якого країна втратила дві третини території і третину населення. Виявлено, що антогонізм, закладений у результаті неврахування етнічного принципу під час встановлення кордонів після Першої світової війни спонукав Угорщину вдатися до силового сценарію вирішення територіальних суперечностей, який домінував у першій половині ХХ ст. З’ясовано, що зміна геополітичної ситуації у другій половині ХХ ст. унеможливили його реалізацію, що привело до зміни стратегії і тактики Угорщини щодо повернення втрачених у результаті Першої і Другої світових воєн територій, що полягає у перенесенні вирішення узгодження суперечностей з сусідніми країнами у правове поле, на двосторонню основ. Угорщина зробила ставку на культурологічне та мовне об’єднання нації, засноване на збереженні національних традицій. Автор прийшов до висновку, що, не дивлячись на відмінність ситуації з угорською спільнотою в Словаччині та Україні, Угорщина використовує подібні інструменти просування своїх інтересів і тиску на країни – сусіди. Політика Угорщини створює загрозу національній безпеці України, а методи, якими вона впроваджується, призводять до періодичного втручання в політику сусідніх держав. Їх варто розглядати як один із елементів політики «м’якого приєднання» угорськомовної частини Закарпаття до Угорщини, що можна розцінити як елемент гібридних воєн початку ХХI ст., спрямованих на перегляд встановлених після Другої світової війни кордонів мирним шляхом.
The article focuses on Hungary’s relations with Slovakia and Ukraine. It is concluded that the foreign policy of Hungary is radicalized at the beginning of the XXI century, which is manifested in the growing pressure on neighboring countries, in particular Ukraine, in order to provide autonomy to members of the Hungarian ethnic minority. It was found that this policy implements the idea of “Greater Hungary”, which must ensure the dominance of the unification and re-assimilation processes and the integration of the Hungarian nation in Eastern Europe around Budapest. It is proved that the preconditions for its development established the Treaty of Trianon, as a result of which the country lost two thirds of its territory and one third of its population. It was found that the antagonism inherent in the disregard of ethnic principle during the establishment of borders after the World War I prompted Hungary to resort to a forceful scenario of resolving territorial disputes, which dominated in the first half of the XX century. It was revealed that the change in the geopolitical situation in the second half of the XX century made it impossible to implement thus scenario, which led to a change in Hungary’s strategy and tactics to return the territories lost as a result of the World War I, II,. So Hungary transfers the solving of disputes with neighboring countries in the legal field, on a bilateral basis. Hungary has relied on the cultural and linguistic unification of the nation, based on the preservation of national traditions. The author concludes that, despite the differences in the situation with the Hungarian community in Slovakia and Ukraine, Hungary uses similar tools to promote the idea of a “Greater Hungary” and pressure on neighboring countries. Hungary’s policy poses a threat to Ukraine’s national security. Its methods lead to periodic interference in the policies of neighboring countries. This should be considered as one of the elements of the policy of “soft accession” of the Hungarian-speaking part of Transcarpathia to Hungary, which can be regarded as one of the elements of hybrid wars of the early XXI century.
Źródło:
Проблеми всесвітньої історії; 2021, 15; 74-91
2707-6776
Pojawia się w:
Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:
Biblioteka Nauki
Artykuł
Tytuł:
Історична пам’ять та практики монументальної комеморації Першої світової війни в Австралії (Частина 2)
Historical Memory and Practices of Monumental Commemoration of World War I in Australia (Part 2)
Autorzy:
Зернецька, О.В.
Мирончук, O.A.
Powiązania:
https://bibliotekanauki.pl/articles/22676579.pdf
Data publikacji:
2021-03-18
Wydawca:
National Academy of Sciences of Ukraine. Institute of World History
Tematy:
історична пам’ять
монументи
Перша світова війна
Австралія
комеморативні практики
historical memory
monuments
World War I
Australia
commemorative practices
Opis:
Дослідницька увага авторів зосереджена на специфіці австралійських меморіальних практик, присвячених Першій світовій війні. Обґрунтовано положення про те, що в австралійському контексті меморіали та військові пам’ятники сформували особливу післявоєнну і пост-травматичну частину візуальної пам’яті про перший австралійський глобальний військовий конфлікт. З’ясовуються особливості австралійської меморіальної концепції, відзначається соціальна функція пам’ятників та їх важлива роль у психологічному подоланні пережитих травм і гірких втрат. Аналізуються різнопланові аспекти візуалізації монументальної пам’яті про Першу світову війну в Австралії. Доведено, що пам’ятники і меморіали є важливою частиною візуальної історичної спадщини Австралії. Зроблено висновок про те, що у кожному австралійському штаті розроблена власна концепція меморіальної пам’яті, втілена у різноманітних за типом та характером монументах. Детально проаналізовано основні з них: Храм пам’яті в Мельбурні (1928-1934); Австралійський військовий меморіал в Канберрі (1941); Кенотаф (1927-1929) та Меморіал АНЗАК в Сіднеї (1934); Меморіал Пустельного кінного корпусу у Західній Австралії (1932); пам’ятні меморіали штату Вікторія: Алея честі та Арка перемоги в Баллараті (1917-1919), Меморіал колишнім австралійським військовополоненим (2004), найдовший загальнонаціональний меморіал пам’яті – Велика океанська дорога (1919-1932); військовий меморіал Хобарта в австралійському штаті Тасманія (1925), а також Меморіал в честь франко-австралійської військової співпраці під час Першої світової війни у Віллер-Бретонне у Франції (1938). Автори демонструють нерозривний зв’язок комеморативних практик Австралії з політикою національної ідентичності, досліджують тенденції започаткування та розвитку меморіальних практик. Відзначено, що переважна більшість меморіальних пам’яток має в своїй основі чітко виражену функцію місця пам’яті, місця скорботи і вшанування. З’ясовано, що репрезентація меморіальної політики пам’яті Австралії в перші повоєнні роки реалізовувалася спочатку на локальному рівні і частково перебувала під впливом британських меморіальних практик, трансформуючись з часом у загальнонаціональний культурний ресурс.
The authors’ research attention is focused on the specifics of the Australian memorial practices dedicated to the World War I. The statement is substantiated that in the Australian context memorials and military monuments formed a special post-war and post-traumatic part of the visual memory of the first Australian global military conflict. The features of the Australian memorial concept are clarified, the social function of the monuments and their important role in the psychological overcoming of the trauma and bitter losses experienced are noted. The multifaceted aspects of visualization of the monumental memory of the World War I in Australia are analyzed. Monuments and memorials are an important part of Australia’s visual heritage. It is concluded that each Australian State has developed its own concept of memory, embodied in various types and nature of monuments. The main ones are analyzed in detail: Shrine of Remembrance in Melbourne (1928–1934); Australian War Memorial in Canberra (1941); Sydney Cenotaph (1927-1929) and Anzac Memorial in Sydney (1934); Desert Mounted Corps Memorial in Western Australia (1932); Victoria Memorials: Avenue of Honour and Victory Arch in Ballarat (1917-1919), Australian Ex-Prisoners of War Memorial (2004), Great Ocean Road – the longest nationwide memorial (1919-1932); Hobart War Memorial in the Australian State of Tasmania (1925), as well as Villers-Bretonneux Australian National Memorial in France dedicated to French-Australian cooperation during the World War I (1938). The authors demonstrate an inseparable connection between the commemorative practices of Australia and the politics of national identity, explore the trends in the creation and development of memorial practices. It is noted that the overwhelming majority of memorial sites are based on the clearly expressed function of a place of memory, a place of mourning and commemoration. It was found that the representation of the memorial policy of the memory of Australia in the first post-war years was implemented at the beginning at the local level and was partially influenced by British memorial practices, transforming over time into a nationwide cultural resource.
Źródło:
Проблеми всесвітньої історії; 2021, 13; 203-221
2707-6776
Pojawia się w:
Проблеми всесвітньої історії
Dostawca treści:
Biblioteka Nauki
Artykuł
    Wyświetlanie 1-4 z 4

    Ta witryna wykorzystuje pliki cookies do przechowywania informacji na Twoim komputerze. Pliki cookies stosujemy w celu świadczenia usług na najwyższym poziomie, w tym w sposób dostosowany do indywidualnych potrzeb. Korzystanie z witryny bez zmiany ustawień dotyczących cookies oznacza, że będą one zamieszczane w Twoim komputerze. W każdym momencie możesz dokonać zmiany ustawień dotyczących cookies