Informacja

Drogi użytkowniku, aplikacja do prawidłowego działania wymaga obsługi JavaScript. Proszę włącz obsługę JavaScript w Twojej przeglądarce.

English (EN)·Polski (PL)·Yкраїнський (UK)
Przejdź do strony domowej biblioteki Centralna Biblioteka Wojskowa Link otwiera się w nowym oknie Logo biblioteki Prolib Integro - strona głównaCentralna Biblioteka Wojskowa

Wyszukujesz frazę "COUNCIL" wg kryterium: Temat

  Lista filtrów
Wyrównaj
    Wyświetlanie 1-4 z 4
    Tytuł:
    РЕСПУБЛІКА ПОЛЬЩА В РАДІ БЕЗПЕКИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ (2018–2019) І УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ
    THE REPUBLIC OF POLAND IN THE UNITED NATIONS SECURITY COUNCIL (2018–2019) AND THE UKRAINIAN QUESTION
    Autorzy:
    Kozyrska, Antonina
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/2153606.pdf
    Data publikacji:
    2022-12-12
    Wydawca:
    National Academy of Sciences of Ukraine. The Institute of History of Ukraine
    Tematy:
    United Nations
    UN Security Council
    Polish diplomacy
    Ukraine
    Russian-Ukrainian conflict
    occupation of Crimea
    international security
    Opis:
    The purpose of the paper is to highlight the activities of the representatives of the Republic of Poland in the UN Security Council in the status of a non-permanent member in 2018-2019, in particular regarding the resolving of the Russian-Ukrainian conflict. The method of content analysis of state program documents, Internet portals of the government of the Republic of Poland and the United Nations, and scientific literature was used in the implementation of the goal. The problem-chronological method made it possible to trace the history of the participation of the Republic of Poland in the UN. The methodology is based on the principles of historicism and objectivity. The scientific novelty of the research lies in the new understanding of the role of Polish diplomacy in the UN Security Council after the occupation of Crimea and the start of Russia's hybrid war in Donbas. The analysis made it possible to formulate the following conclusions. The Republic of Poland – one of the founding states of the UN – tried to be an active member of the organization, including by participating in the work of its main bodies. Poland was elected a non-permanent member of the Security Council six times. The main priorities of Polish diplomacy at the UN Security Council in 2018-2019 included: respect for international law, protection of civilians in armed conflicts, peace and security in Eastern Europe. Much attention was paid to the issue of the Russian-Ukrainian conflict, which, thanks to the Polish side, did not disappear from the body's agenda and was discussed in various contexts. The Polish delegates consistently reminded about the negative impact of the violation of international law and agreements by the Russian Federation, the situation in the occupied territories of Crimea and Donbas, and in the Black and Azov seas. They tried to present the consequences of the occupation of Crimea and the war in Donbas not only as a problem of regional security, but also as a global challenge to the international legal order. The Polish state made a significant contribution to the formation and strengthening of the international coalition in support of Ukraine in countering the aggression of the Russian Federation. An obstacle to an effective resolution of the Ukrainian issue was primarily the specificity and composition of the UN Security Council, where non-permanent members play only a limited role, and one of the permanent members is an aggressor country. The example of the debate surrounding the resolution of the Ukrainian issue once again proves the deficit of UN deep reform
    Źródło:
    The International Relations of Ukraine: Scientific Searches and Findings; 2022, 31; 38-61
    2411-345X
    2415-7198
    Pojawia się w:
    The International Relations of Ukraine: Scientific Searches and Findings
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Арктична політика КНР: виклики регіональній безпеці (1990-ті – 2020-ті рр.)
    China’s arctic policy: challenges to regional security (1990s – 2020s)
    Autorzy:
    Horobets, Oleksandr
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/1976312.pdf
    Data publikacji:
    2021-11-01
    Wydawca:
    National Academy of Sciences of Ukraine. The Institute of History of Ukraine
    Tematy:
    Arctic region
    China
    Russia
    USA
    arctic strategy
    Arctic council
    militarization
    Арктичний регіон
    Китай
    Росія
    США
    арктична стратегія
    Арктична рада
    мілітаризація
    Opis:
    У статті проаналізовано еволюцію арктичної політики Китаю, яка за три десятиліття розширилась від окремих полярних наукових досліджень до статусу країни-спостерігача в Арктичній раді та наявності державної арктичної стратегії. КНР та РФ налагодили взаємовигідне співробітництво в Арктичному регіоні в таких умовах, коли за багатьма напрямками присутні принципові протиріччя між країнами. Захід не мав довготермінової стратегії, здатної зреагувати на сучасні виклики безпеки, зокрема в Арктичному регіоні. Коли у 2007–2008 роках Росія вдалася до спроб повернути собі втрачені позиції на світовій арені, Китай ставав все впливовішим гравцем у світі. Якщо до цього Арктика десятки років була за межами ліній суперництва, питання Крайньої Півночі, як арени військової конкуренції, почало посідати перші місця. Окремий аспект – швидка мілітаризація Арктичного регіону після 2014 року, насамперед, через зміни в російській військовій стратегії, яка поширюється на Північ. Це призвело до напружених відносин між Сполученими Штатами та Росією. Китай поки не вдавався до розширення своєї військової потуги на Арктику. Тому військовим методам протиставляється китайська політика впливу в інфраструктурній та економічній сферах, а також оцінюється їх ефективність. У статті здійснено аналіз перспектив Північного морського шляху стати міжнародною морською транспортною артерією в умовах, коли РФ з 2014 року переправила значні військові ресурси в Арктику, зокрема для закріплення за собою прав на контроль Північного морського шляху.
    The article analyzes the evolution of China's Arctic policy, which has expanded over three decades from individual polar research to observer status in the Arctic Council and the existence of a state Arctic strategy. China and Russia have established mutually beneficial cooperation in the Arctic region in such conditions, when in many areas there are fundamental contradictions between the countries. The West did not have a long-term strategy capable of responding to current security challenges, including in the Arctic. When Russia tried to regain lost positions on the world stage in 2007-2008, China became an increasingly influential player in the world. If before the Arctic had been outside the lines of rivalry for decades, the question of the Far North as an arena of military competition began to take first place. China has become a long-term threat to both the United States and Russia. In previous years, with the help of the China, Moscow had the opportunity to receive the necessary investments and technologies for large-scale Arctic projects. The more Beijing attempts to establish itself as an influential player in the Arctic, the more the threat to other Arctic countries will grow. The Russian Federation has positioned itself as a leader in the region. The country's policy was aimed at strengthening this status through regional control and expansion of the military presence. This led to a response from the United States and NATO countries. In Russia it was assessed as a threat. The question arises as to what the strategy of the United States should be, and whether it will be possible to resist the costly arms race. If not, then the competition will be concentrated in the political and economic spheres. A particular aspect is the rapid militarization of the Arctic region after 2014, primarily due to changes in Russia's military strategy, which extends to the North. This has led to the tensions between the United States and Russia. China has not yet resorted to expand its military power in the Arctic. China's policy of economic and infrastructural influence is opposed to military methods. The effectiveness of Chinese non-military methods of influence is assessed.
    Źródło:
    The International Relations of Ukraine: Scientific Searches and Findings; 2021, 30; 377-388
    2411-345X
    2415-7198
    Pojawia się w:
    The International Relations of Ukraine: Scientific Searches and Findings
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    Обґрунтування церковної незалежності у теологічному вченні періоду пізньої Візантії
    Justification of Church Independence in the Theological Doctrine of the Late Byzantine Period
    Оправдение самостоятельности церкви в теологическом учении позденвизантийского периода
    Autorzy:
    Кобетяк, Андрій
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/2176066.pdf
    Data publikacji:
    2022-09-30
    Wydawca:
    Wydawnictwo Adam Marszałek
    Tematy:
    ecclesiology
    Ecumenical Council
    autocephaly
    eparchy
    patriarch
    pentarchy
    dogma
    church
    Byzantium
    theologian
    экклезиология
    Вселенский собор
    автокефалия
    епархия
    патриарх
    пентархия
    догмат
    церковь
    Византия
    богослов
    Opis:
    The article considers the main mechanisms and principles of functioning of the church-administrative system of governance of the Ecumenical Church. It is established that church life is a lively and dynamic process. The church is steadily moving forward and is forced to respond to societal demands and problems. It is proved that the formation of two approaches (Greek and Slavic) to the understanding of the structure of the system of Universal Orthodoxy was the cause of the crisis in the church. It is noted that “church misunderstandings” became apparent after the Great Council of Crete and the granting of the Tomos to the Ukrainian Church. The study highlights the transformational processes of the institution of autocephaly in late Byzantium period, as well as its importance for the modern church. It is proved that the ecclesiological conditionality of the autocephalous principle stems from the very nature of the church. The article argues that in the Orthodox tradition there is no generally accepted interpretation of the interdependence of gaining state independence and the autocephalous status of churches. From the point of view of Orthodox ecclesiology, it is obvious that, by its very structure, every church must necessarily be autocephalous. However, in practice, a number of national churches are waiting for PanOrthodox recognition for a long time. During the period of late Byzantium, autocephaly was transformed from a natural state to an ecclesiasticalpolitical phenomenon. And in the modern period – to an exclusively political one. It is established that the key task of modern world theology is to study the problem of autocephaly. Since the beginning of Christianity, autocephaly has become the basic principle of the apostolic foundation of the community-church, taking into account the national and ethnic characteristics of the population of the then Roman Empire. It is emphasized that autocephaly is one of the oldest institutions of the Church, which is the main feature of Orthodoxy. It is proved that the state is always an interested party in the process of church independence. Since each independent country seeks to have its own church, it acts as a protector of the powers and rights of the church located within its territorial authority. This significantly affects the current geopolitical relations between the Local Churches. It has been established that autocephaly was an adaptation of the church to the political geography of the state. The article establishes that the Ecumenical Church, while being united in its essence, is divided into independent Local Churches on an administrative and national basis. The article establishes that the institutional disputes of modern Local Churches in most cases are related to the “canonical territory” and the limits of their influence. This is directly related to the acquisition of autocephalous status. It is concluded that such global problems of All-Church significance can be solved exclusively by a conciliar way and reasonable means. This requires the participation of all Orthodox hierarchs, including unrecognized churches, to take into account their position.
    В статье рассматриваются основные механизмы и принципы функционирования церковно-административной системы управления экуменического движения. Установлено, что церковная жизнь представляет собой живой и динамичный процесс. Церковь неуклонно движется вперед и вынуждена реагировать на запросы и проблемы общества. Доказано, что формирование двух подходов (греческого и славянского) к пониманию устройства системы Вселенского православия явилось причиной кризиса в церкви. Отмечается, что «церковные недоразумения» стали очевидны после Великого Критского Собора и предоставления Томоса Украинской Церкви. В исследовании освещаются трансформационные процессы автокефалии в поздневизантийский период, а также её значение для современной церкви. Доказано, что экклезиологическая обусловленность автокефального принципа вытекает из самой естественности церкви. В статье утверждается, что в православной традиции отсутствует общепринятая интерпретация взаимообусловленности обретения государственной независимости и автокефального статуса церквей. С точки зрения православной экклезиологии очевидно, что по самой своей структуре каждая церковь обязательно должна быть автокефальной. Однако на практике ряд национальных церквей давно ждут всеправославного признания. В период поздней Византии автокефалия из естественного состояния превратилась в церковно-политическое явление. А в современный период – к исключительно политическому. Установлено, что ключевой задачей современного мирового богословия является изучение проблемы автокефалии. С момента возникновения христианства автокефалия стала основным принципом апостольского основания общины-церкви с учетом национальных и этнических особенностей населения тогдашней Римской империи. Подчеркивается, что автокефалия является одним из древнейших институтов Церкви, что является главной чертой Православия. Доказано, что государство всегда является заинтересованной стороной в процессе церковной самостоятельности. Поскольку каждая независимая страна стремится иметь свою церковь, она выступает защитником полномочий и прав церкви, находящейся в пределах ее территориальной власти. Это существенно влияет на текущие геополитические отношения между Поместными Церквами. Установлено, что автокефалия была адаптацией церкви к политической географии государства. В статье установлено, что Вселенская Церковь, будучи единой по своей сути, делится на самостоятельные Поместные Церкви по административному и национальному признаку. В статье установлено, что институциональные споры современных Поместных Церквей в большинстве случаев связаны с «канонической территорией» и пределами их влияния. Это напрямую связано с приобретением автокефального статуса. Делается вывод о том, что такие глобальные проблемы общецерковного значения могут решаться исключительно соборным путем и разумными средствами. Для этого необходимо участие всех православных иерархов, в том числе непризнанных церквей, с учетом их позиции.
    Źródło:
    Studia Orientalne; 2022, 3(23); 132-149
    2299-1999
    Pojawia się w:
    Studia Orientalne
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
    Tytuł:
    ООН та українська дипломатія в боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України в умовах російсько-української війни
    The UN and Ukrainian Diplomacy in the Struggle for Independence and Territorial Integrity of Ukraine in the Context of the Russian-Ukrainian War
    Autorzy:
    Vidnyanskyj, Stepan
    Powiązania:
    https://bibliotekanauki.pl/articles/21151141.pdf
    Data publikacji:
    2023-11-20
    Wydawca:
    National Academy of Sciences of Ukraine. The Institute of History of Ukraine
    Tematy:
    Україна
    російсько-українська війна
    Організація Об’єднаних Націй
    Рада Безпеки ООН
    українська дипломатія
    Ukraine
    Russian-Ukrainian war
    United Nations
    UN Security Council
    Ukrainian diplomacy
    Opis:
    У статті висвітлюється діяльність Організації Об’єднаних Націй і Ради Безпеки ООН під час російсько-української війни 2014-2023 рр. та активність української дипломатії із захисту незалежності й територіальної цілісності України. Аналізуються, зокрема, процеси ухвалення та голосування на сесіях Генеральної Асамблеї ООН та засіданнях Ради Безпеки щодо питань, пов’язаних з агресією РФ проти України, та вказується на їх неефективність. Наголошується на необхідності реформування всієї діяльності ООН відповідно до сучасних викликів глобального світу в умовах формування нової, багатополюсної системи міжнародних відносин. Особлива увага приділяється гострій проблемі трансформації найвпливовішого органу Організації Об’єднаних Націй – Ради Безпеки, її структури та механізмів ухвалення рішень, в основі яких ще з 1945 р. залишається принцип розподілу на постійних і непостійних членів та наділення перших – США, СРСР (а сьогодні його незаконної спадкоємиці РФ), Китайсь¬кої Народної Республіки, Франції та Великої Британії – правом вето, що вже не відповідає нині¬ш¬нім реаліям, адже ексклюзивне володіння правом вето провід¬ними грав¬цями світової політики є прямим порушенням принципу рівноправності держав-членів ООН. Також розглядається активна діяльність зовнішньополітичного відомства України під час війни Росії проти України. Йдеться не лише про реалізацію ним складних поточних завдань розширення дієвої проукраїнської коаліції у світі, відновлення загальної поваги до Статуту ООН та рівності прав незалежних держав і народів, але й про перспективи повоєнного облаштування устрою в Європі та світі за активної участі України. Підсумовується, що українська дипломатія у складних умовах воєнного стану і кризи ООН та усієї системи міжнародної безпеки досить гідно виконує свою відповідальну місію із захисту національних інтересів України в сучасному глобальному світі.
    The article highlights the activities of the United Nations and the UN Security Council during the Russian-Ukrainian war of 2014-2023 and the activity of Ukrainian diplomacy in defending Ukraine's independence and territorial integrity. The author analyses, in particular, the voting processes at the UN General Assembly and Security Council meetings on issues related to the Russian aggression against Ukraine and points out their ineffectiveness. The author emphasises the need to reform all UN activities in accordance with the current challenges of the global world in the context of the formation of a new, multipolar system of international relations. Particular attention is paid to the acute problem of transforming the most influential body of the United Nations - the Security Council, its structure and decision-making mechanisms, which have been based on the principle of division into permanent and non-permanent members since 1945. The principle of division into permanent and non-permanent members and veto power for the former - the United States, the USSR (and today its illegal successor, the Russian Federation), the People's Republic of China, France and the United Kingdom - no longer corresponds to current realities, as the exclusive possession of veto power by the leading players in world politics is a direct violation of the principle of equality of UN member states. The article also examines the active work of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine during the Russian war against Ukraine. It is not only about the realisation of the complex current tasks of expanding an effective pro-Ukrainian coalition in the world, restoring universal respect for the UN Charter and the equal rights of independent states and peoples, but also about the prospects for post-war arrangements in Europe and the world with Ukraine's active participation. It is concluded that Ukrainian diplomacy, in the difficult conditions of martial law and the crisis of the UN and the entire international security system, is quite adequately fulfilling its responsible mission of protecting Ukraine's national interests in the modern global world.
    Źródło:
    The International Relations of Ukraine: Scientific Searches and Findings; 2023, 32; 10-44
    2411-345X
    2415-7198
    Pojawia się w:
    The International Relations of Ukraine: Scientific Searches and Findings
    Dostawca treści:
    Biblioteka Nauki
    Artykuł
      Wyświetlanie 1-4 z 4

      Ta witryna wykorzystuje pliki cookies do przechowywania informacji na Twoim komputerze. Pliki cookies stosujemy w celu świadczenia usług na najwyższym poziomie, w tym w sposób dostosowany do indywidualnych potrzeb. Korzystanie z witryny bez zmiany ustawień dotyczących cookies oznacza, że będą one zamieszczane w Twoim komputerze. W każdym momencie możesz dokonać zmiany ustawień dotyczących cookies