- Tytuł:
-
Специфіка художньої концептуалізації добового часу в малій прозі М. Вінграновського
Specificity of the artistic conceptualization of the day period in small prose by M. Vinhranovskyi - Autorzy:
- Скидан (Skydan), Марина (Maryna)
- Powiązania:
- https://bibliotekanauki.pl/articles/2177487.pdf
- Data publikacji:
- 2022-12-31
- Wydawca:
- Wydawnictwo Adam Marszałek
- Tematy:
-
суперконцепт
природний час
концептосфера
темпоральність
ідіостиль
концепт
superconcept
natural time
conceptosphere
temporality
idiostyle
concept - Opis:
-
In modern Ukrainian linguistics, given its general anthropological orientation, cognitive research is quite productive, including in the field of literary text, which allows us to describe the linguistic means of its interpretation at the level of conceptual structures. The basic concepts in the categorization of the world include TIME. The purpose of the study is to outline the means of artistic conceptualization of daily time and their functional and semantic load in M. Vingranovskyi’s prose texts, to consider the artistic conceptualization of daily time in view of idiostylistic features of the writer’s language. In the discourse of M. Vingranovskyi’s short prose, artistic time is not reduced to the reproduction of the properties of physical time. M. Vingranovskyi’s model of time is deeply rooted in the mythopoetic picture of the world and passed through the prism of the narrator’s individual worldview. Lingual expression of the idea of time occurs through the realization of individual temporal values. Carriers of temporal semantics in the text are often nouns, verbs, adverbs, adjectives. In addition, we consider detailed contexts with temporal content. As research shows, M. Vingranovskyi mainly resorts to the reproduction of the cyclical nature of time. Accordingly, the images of parts of the day become important. The concepts DAY, NIGHT, MORNING, EVENING in the language of the analyzed works are verbalized with words of different parts of speech, which contain the appropriate temporal sema. The nominative fields that form their artistic and semantic content are quite branched. For each of the concepts, the nucleus consists of nouns that name the parts of the circadian cycle (morning, day, evening, night), the synopsis zone includes their synonyms (dawn, predawn, twilight), adverbs to denote the duration of the action (at night, nights, by day), the initial time limit (since morning, before dawn; since evening); verbs that convey the state of nature in accordance with the time of day (to dawn; to grow dark, to get dusky, to darken). The near periphery includes nouns and qualitative adjectives, which, combined with temporal names, convey the visual, sound, tactile, psychological characteristics of parts of the day. According to our observations, the leading method of conceptualizing the time of day – the image of the time, the stretching of time. The far periphery in the expression of the analyzed concepts is formed by individual authorial figurative contexts with the names of celestial bodies, natural, spatial realities, names of animals, actualized in landscape sketches. The metaphors of movement, color and burning are the most revealing for the associative figurative conceptualization of parts of the day. It is worth emphasizing that in the perception of the time of day value markers are placed by the narrator. The specificity of the artistic conceptualization of the time of day is due to the author’s idiosyncratic guidelines, the attraction to cinematography. Images of natural time convey the idea of cyclicity, the natural harmony of time, the experience of the value of every moment of human life. Their embodiment is due to the perspective of the narrator, his emotional state.
У сучасній українській лінгвістиці з огляду на її загальну антропологічну спрямованість доволі продуктивними є когнітивні дослідження, зокрема й у царині художнього тексту, що дає змогу описати мовні засоби його інтерпретування на рівні концептуальних структур. До базових концептів у категоризації світу належить ЧАС. Мета дослідження – окреслити засоби художньої концептуалізації добового часу та їхнє функційно-семантичне навантаження в прозових текстах М. Вінграновського, розглянути художню концептуалізацію добового часу з огляду на ідіостильові риси мовотворчості письменника. У дискурсі малої прози М. Вінграновського художній час не зводиться до відтворення властивостей фізичного часу. Модель часу М. Вінграновського глибоко закорінена в міфопоетичну картину світу й пропущена крізь призму індивідуального світосприйняття оповідача. Лінгвальне вираження ідеї часу відбувається через реалізацію окремих темпоральних значень. Носіями часової семантики в тексті є найчастіше іменники, дієслова, прислівники, прикметники. Крім того, розглядаємо розгорнуті контексти з темпоральним змістом. Як показує дослідження, М. Вінграновський переважно вдається до відтворення циклічності часу. Відповідно набувають важливого значення образи частин доби. Концепти ДЕНЬ, НІЧ, РАНОК, ВЕЧІР у мові аналізованих творів вербалізовано словами різної частиномовної належності, що містять відповідну часову сему. Номінативні поля, що формують їхнє художньо-смислове наповнення, доволі розгалужені. Для кожного з концептів ядро становлять іменники, які називають частини добового колообігу (ранок, день, вечір, ніч), до приядерної зони належать їхні синоніми (світанок, досвіток; надвечір’я), прислівники на означення часу тривання дії (вночі, ночами; вдень), початкової часової межу (зранку, вдосвіта; звечора); дієслова, що передають стан природи відповідно до добового часу (розвиднятися; вечоріти, смеркати, темніти). До ближньої периферії входять іменники та якісні прикметники, які, поєднуючись із темпоральними назвами, передають зорові, звукові, тактильні, психологічні характеристики частин доби. За нашими спостереженнями, провідний прийом концептуалізації добового часу – зображення міжчасся, розтягання часу. Дальню периферію у вираженні аналізованих концептів формують індивідуально-авторські образні контексти з назвами небесних світил, природних, просторових реалій, назви тварин, актуалізовані в пейзажних замальовках. Найбільш показові для асоціативно-образної концептуалізації частин доби є метафори руху, кольору, горіння. Варто акцентувати, що у сприйнятті добового часу ціннісні маркери розставляє саме оповідач. Специфіка художньої концептуалізації добового часу зумовлена ідіостильовими настановами автора, тяжінням до кінематографізму. Образи природного часу передають ідею циклічності, природної гармонії часоплину, переживання цінності кожного моменту людського життя. Їхнє втілення зумовлене ракурсом бачення наратора, його емоційним станом. - Źródło:
-
Pomiędzy. Polonistyczno-Ukrainoznawcze Studia Naukowe; 2022, 7(4); 31-38
2543-9227 - Pojawia się w:
- Pomiędzy. Polonistyczno-Ukrainoznawcze Studia Naukowe
- Dostawca treści:
- Biblioteka Nauki
Artykuł