- Tytuł:
-
Ewolucja instytucji inkardynacji od Soboru Trydenckiego do Soboru Watykańskiego II
Evolution of the institution of incardination from the Council of Trent to the Second Vatican Council
Эволюция института инкардинации от Тридентского собора до II Ватиканского собора
Еволюція інституту інкардинації від Тридентського Собору до Другого Ватиканського Собору - Autorzy:
- Wąsik, Wojciech
- Powiązania:
- https://bibliotekanauki.pl/articles/33523000.pdf
- Data publikacji:
- 2024
- Wydawca:
- Katolicki Uniwersytet Lubelski Jana Pawła II
- Tematy:
-
інкардинація
таїнство висвячення
священик
инкардинация
таинство рукоположения
духовенство
incardination
sacrament of holy orders
clergy
inkardynacja
sakrament święceń
duchowny - Opis:
-
Przedmiotem artykułu jest rozwój instytucji inkardynacji w okresie od Soboru Trydenckiego do Soboru Watykańskiego II. Autor dokonując historyczno-prawnych analiz norm dotyczących inkardynacji, starał się ukazać, jak ta instytucja ewoluowała od ściśle dyscyplinarnej, będącej narzędziem nadzoru i kontroli nad duchownymi, do instytucji w służbie budowania kapłańskiej wspólnoty. O ile normy Trydentu, aż do Kodeksu z 1917 r., traktowały inkardynację jedynie jako prawny obowiązek przypisania duchownych do diecezji i do własnego biskupa, o tyle Vaticanum II stworzył fundamenty współczesnego modelu tej instytucji, biorąc pod uwagę nie tylko racje prawne, lecz także duszpasterskie, lepsze rozmieszczenie prezbiterów w nowych strukturach kościelnych oraz możliwość realizowania zadań apostolskich. Odszedł też od feudalnego systemu beneficjów jako tytułu do otrzymania święceń.
Предметом статті є розвиток інституту інкардинації в період від Тридентського Собору до Другого Ватиканського Собору. Автор, роблячи історико-правовий аналіз норм щодо інкардинації, намагався показати, як ця інституція еволюціонувала від дисциплінарної, яка була інструментом нагляду та контролю над духовенством, до інституції y службі розбудови священицької спільноти. У той час як норми Триденту, аж до Кодексу 1917 року, розглядали інкардинацію лише як юридичний обов’язок призначати духовенство до єпархії та до свого єпископа, Другий Ватиканський Cобор заклав основи сучасної моделі цієї інституції, беручи до уваги не лише правові, але й душпастирські правди, кращий розподіл священиків у нових церковних структурах і можливість виконання апостольських завдань. Він також відійшов від феодальної системи бенефіцій як титулу для отримання висвячення.
Предметом данной статьи является развитие института инкардинации в период от Тридентского собора до II Ватиканского собора. Автор, проведя историко-правовой анализ норм инкардинации, попытался показать, как этот институт превратился из сугубо дисциплинарного, который был инструментом надзора и контроля над духовенством, в институт, стоящий на службе созидания общины духовенства. Если нормы Тридентского собора, вплоть до Кодекса 1917 года, рассматривали инкардинацию лишь как юридическое обязательство подчинения духовенства диоцезу и своему епископу, то II Ватиканский собор заложил основы современной модели этого института, принимая во внимание не только юридические, но и пастырские основания, лучшее распределение пресвитеров в новых церковных структурах и возможность выполнения апостольских задач. Он также отошел от феодальной системы бенефиций как требования для получения рукоположения.
The subject of this article is the development of the institution of incardination in the period from the Council of Trent to the Second Vatican Council. The author, by conducting historical and legal analyses of the norms of incardination, sought to show how this institution has evolved from a strictly disciplinary one, an instrument of supervision and control over clergy, to an institution in the service of building the priestly community. Whereas the norms of Trent, until the 1917 Code, treated incardination merely as a legal obligation to assign clergy to a diocese and to their own bishop, Vatican II laid the foundations of the modern model of this institution, taking into account not only legal but also priestly rationales, the better distribution of presbyters in the new ecclesiastical structures and the possibility of carrying out apostolic tasks. It also moved away from the feudal system of benefices as a title to receive ordination. - Źródło:
-
Studia Prawnicze KUL; 2024, 2; 163-177
1897-7146
2719-4264 - Pojawia się w:
- Studia Prawnicze KUL
- Dostawca treści:
- Biblioteka Nauki
Artykuł