The Concept of Modernization of the Ottoman Empire in the XVIII century

Стаття висвітлює процеси реформування Османської імперії впродовж XVIII століття з позицій «теорії модернізації», яка, зважаючи на наукові й ідеологічні позиції другої половини ХХ століття, мала на меті вибудувати уніфікований магістральний шлях розвитку суспільств незалежно від їхньої історико-культурної чи цивілізаційної специфіки – від бідності до багатства, від політичної розпорошеності до створення модерної нації. Робиться спроба змоделювати загальний шаблон розуміння і впровадження владою необхідних реформ для успішної конкуренції Османської держави із європейськими країнами. Робиться наголос на двозначності самої концепції, і що з самого моменту виникнення як дослідницької гіпотези, теорія модернізації увібрала в себе велетенський масив різноманітних ідей, теорій та припущень, суперечливих та все ж існуючих у соціальних науках, зокрема історії, що намагаються дати відповідь на питання як країнам Західної Європи, що загалом були слабшими від своїх неєвропейських суперників, вдалося здійснити комплекс заходів по оновленню, чи то пак створенню нового типу організації суспільства, що дозволило країнам «Заходу» вже в другій половині ХІХ століття бути абсолютними світовими лідерами в усіх можливих галузях. В статті робиться акцент на соціальній видозміні Османської імперії впродовж XVIII-XIX століть, коли численні спроби поступових реформ в окремих сферах, пов`язаних в першу чергу із військовою справою, засвідчили намагання правлячих верхівок османів здійснити системні реформи для надолуження втрачених позицій на геополітичній арені. Робиться спроба обережної оцінки даних явищ для відповіді чи були ці зміни модернізацією чи «вестернізацією» (при відзначенні суперечності даних термінів), аналізуються фактори які сприяли й заважали процесам модернізації та які створювали замкнене коло, без розриву якого будь-які якісні зміни були б неможливі. Наголошується на тому, що загальний напрям реформ зводився до намагання дорівнятись до європейських інституцій, умінь та реалій, зберігаючи османську самобутність.

Article examines views and current conceptions of theory of modernization applied to the so called “Eastern societies” and more to the Ottoman Empire as the most prominent non-European political actor and one of few states that survives the domination of the “West” during XIX century. Due to its origins in 1960’s, theory of modernization encompassed wide and numerous ideas, theories and concepts in desperate attempt to clarify, how backward and generally weak, comparing to its Eastern neighbors-rivals European civilization (mainly Western European) became economically and so force politically stronger and suddenly turned the tables, enslaved almost all the world for century. Europeans created new or renovate old institutions (frequently in spite of themselves) to became fitter than their competitors in worldwide struggle for wealth, both political and economic. Theory of modernization tries to explain when, how and by whom these changes were incentivized. It took a few decades to create various and rarely views depends on scholar’s scientific methodology and research methods, ideological preferences and ethnicity. Simultaneously, such European-based theories were applied to the non-Western societies due to find out the reasons of their second-rate positions, which appeared obvious to anyone in the last quarter of the XIX century. Author tries to apply a methodic instrument given by theory of modernization to analyze the process of reforms in XVIII century Ottoman Empire and what their efforts in political, economical and moreover mental spheres lead them into a trap of vicious circle of reform. The main question, were the innovations, provided by Ottomans a simple westernization (in the meaning of mindless compilation of European-created institutions) or in was straight purpose to emulate “Western” societies – to become stronger and sufficient, using their own resource and methods.