Do krzewienia pamięci historycznej lub przedstawienia mitu narodowego opera jak najbardziej się nadawała. Romantyzm to epoka kształtowania tożsamości narodowych wielu krajów europejskich. Głównym jej zadaniem w tym czasie jest powrót do narodowej mitologii i historii. Przedmiotem rozważań niniejszego artykułu są opery Mykoły Łysenki (Миколa Лисенкo, 1842–1912), założyciela ukraińskiej szkoły kompozytorskiej. Dzieła te, prawie nieznane w Polsce, reprezentują interesujące ujęcie zasad romantycznej estetyki operowej. Opierają się na wątkach ludowo-mitologicznych i historycznych, typowych dla wielu słowiańskich szkół kompozytorskich.
W pracy zostało uwzględnione miejsce Mikołaja Łysenki w gronie przedstawicieli opery słowiańskiej. Główny akcent położony został na znaczeniu tej twórczości w aspekcie symbolu „ducha narodowego”, przejawiającego się w treści dzieła operowego poprzez wcielenie tradycji i mitów historycznych, zwyczajów, obrządków ludowych, etc. W pracy uwzględniono też porównanie dorobku operowego Łysenki z analogicznym gatunkiem opery narodowej w spuściźnie twórców innych słowiańskich szkół narodowych: w Polsce (Stanisław Moniuszko), Czechach (Bedřich Smetana, Antonin Dwořak) oraz Rosji (przedstawiciele „Potężnej Gromadki”, głównie Modest Musorgski, Aleksandr Borodin oraz Mikołaj Rimski-Korsakow). Zwrócono uwagę na szereg cech wspólnych, łączących większość kompozytorów słowiańskich szkół operowych, do których należy:
- synteza „ogólnoeuropejskiego warsztatu” kompozytorskiego z tradycję narodową;
- wyjątkowa różnorodność tematów i gatunków związanych z wątkami narodowymi (często o zabarwieniu ludowym, ujmującym owe tematy różnorodnie z zastosowaniem najszerszego spektrum odmian i modeli gatunków operowych);
- zespolenie wątków ludowych z ogólnie przyjętymi formami i środkami wyrazu ówczesnej muzyki profesjonalnej, panującymi w ramach stylu romantycznego i tendencji postromantycznych.
For the dissemination of historical memory or the portrayal of national myth, opera was the most appropriate instrument. Romanticism was a period during which many of Europe’s national identities were formed. The primary function of the opera at the time was to return to national mythology and history. The focus of this contribution are the operas by Mykola Lysenko (Миколa Лисенкo, 1842–1912), the founder of the Ukrainian school of composition. These works, which are largely unknown in Poland, represent an interesting interpretation of the principles of the genre of the Romantic opera. They are based on folk mythology and historical themes, typical of many Slavic schools of composition.
The article discusses Mykola Lysenko’s role among the representatives of the Slavic opera. Emphasis is placed on the importance of his work seen as a symbol of the ‘national spirit’, reflected in the content of the opera through the incorporation of historic traditions and myths, customs, folk rituals, etc. The article also compares Lysenko’s operatic oeuvre with the national opera genre in the legacy of artists belonging to other Slavic national schools: in Poland (Stanisław Moniuszko), the Czech Republic (Bedřich Smetana, Antonín Dvořák) and Russia (representatives of ‘The Five’, mainly Modest Mussorgsky, Alexander Borodin and Nikolai Rimsky-Korsakov). Attention is drawn to several common features common to most composers of the Slavic schools of opera, such as:
— synthesis of the ‘general European technique’ of composition with national tradition;
— remarkable range of themes and genres related to national themes (often with a folkloric flavour expressing these themes in a multitude of ways, using the widest range of varieties and genre models of the opera);
— fusion of folk themes with generally accepted forms and means of expression in professional music of the period, prevalent in the Romantic style and post-Romantic influences.
Жанр опери ідеально підходить для пропагування історичної пам’яті чи представлення національного міфу. Романтизм був епохою формування національних ідентичностей багатьох європейських країн. Головним завданням опери того часу було повернення до національної міфології та історії. Предметом розгляду в цій статті є опери Миколи Лисенка (1842–1912), засновника української композиторської школи. Ці майже невідомі в Польщі твори являють собою вельми своєрідний підхід до естетичних принципів романтичної опери. Вони засновані на фольклорних, міфологічних та історичних сюжетах, характерних для багатьох слов'янських композиторських шкіл.
У статті визначається місце Миколи Лисенка серед представників слов’янської опери. Основний акцент зроблено на важливості його оперної спадщини з погляду символіки «національного духу», що проявляється у змісті його опер. Адже вони здебільшого втілюють історичні традиції, міфи, звичаї, народні обряди тощо. У статті також проведено порівняння оперної спадщини Лисенка з аналогічним жанром національної опери у спадщині творців інших слов’янських національних шкіл: у Польщі (Станіслав Монюшко), Чехії (Бедржих Сметана, Антонін Дворжак) та Росії (представники «Могучая кучка», головним чином Модест Мусоргський, Олександр Бородін і Микола Римський-Корсаков). Звернуто увагу на ряд спільних рис, що пов'язують більшість композиторів слов'янських оперних шкіл, серед яких:
- опора на загальноєвропейську музичну естетику в проекції на національну традицію;
- виняткове розмаїття тем і жанрів, пов’язаних з національними засадами (часто з фольклорним колоритом, різноманітним висвітленням важливих для історичної пам'яті тем, використанням найширшого спектру різновидів і моделей оперних жанрів, що нерідко вказують на звичеєво-обрядову традицію);
- поєднання фольклорних мотивів із загальноприйнятими формами і романтичними і постромантичними виражальними засобами професійної музики того часу.
