Життєвий шлях італійського лікаря, анатома, хірурга та теоретика медицини Гвідо Гвіді

Ім’я Гвідо Гвіді зустрічається в історії медицини як ім’я автора чудово ілюстрованої книги з хірургії та як один із незліченних анатомічних епонімів. Гвідо Гвіді займався медициною та хірургією у своєму рідному місті Флоренції і набув такої репутації, що у 1542 р. Франциск I, король Франції, запросив його приїхати до Парижа. Король призначив його одним зі своїх особистих лікарів і дозволив йому читати публічні лекції з медицини та хірургії у нещодавно заснованому Колеж де Франс. Гвіді збирався опублікувати хірургічний трактат, заснований на грецькому рукописі X ст., що зберігається у бібліотеці Лауренціана у Флоренції. Серед примітних особливостей цього рукопису були тридцять повнорозмірних аркушів, що ілюструють коментар Аполлонія Китійського до трактату Гіппократа про вивихи та інші малюнки, що супроводжують копію трактату Галена про перев’язки. Ці ілюстрації представляли справжні традиції Гіппократа в хірургічній практиці, передані через пізніші грецькі канали до Візантії. У Парижі Гвіді жив із Бенвенуто Челліні, який став його другом та багато разів із похвалою відгукувався про нього у своїй автобіографії. У 1544 р. з’явилася книга Гвіді з хірургії. Це чудовий фоліант, витончено надрукований і містить чудові ксилографічні копії, або, швидше, адаптації оригінальних малюнків X ст. Книга Гвіді «Хірургія» була найкращою ілюстрованою працею з хірургії, яка з’явилася до цього часу. Вона містить переклади шести робіт Гіппократа, однієї роботи Галена і двох робіт Орібасія, а також коментарі Галена та самого Гвіді. Лікування всіх видів переломів та вивихів описано дуже докладно та наочно проілюстровано. Приблизно через три роки після публікації своєї «Хірургії» Гвіді був відкликаний до Італії, щоб стати головним особистим лікарем Козімо Медічі. Він практикував і викладав медицину в Пізі, прийняв священний сан, отримав високі церковні привілеї і у 1557 р. був посвячений у дворянство. Він помер на піку своєї слави 26 травня 1569 р. та був похований у гробниці своїх предків у Флоренції. За кілька років до смерті він був зайнятий написанням всеосяжної праці з медицини. Ця велика праця була завершена та опублікована його племінником у трьох величезних томах між 1596 та 1611 рр. Це дослідження засноване на оригінальних дослідженнях та виправляє багато помилок, які були закріплені у стандартних довідниках того часу.

The name of Guido Guidi appears in the histories of medicine as that of the author of a beautifully illustrated book on surgery and as one of the innumerable anatomical eponyms. Guido Guidi practiced medicine and surgery in his native city Florence and made such a reputation that he was in 1542 invited by Francis I, King of France, to come to Paris. The King appointed him one of his personal physicians and permitted him to give public lectures in medicine and surgery at the newly founded College de France. Guidi was about to publish a surgical treatise, based on a Greek manuscript of the tenth century preserved in the Laurenzian Library at Florence. Among the notable features of this manuscript were thirty full-sized plates illustrating the commentary of Apollonius of Kitium on the Hippocratic treatise on dislocations and other pictures accompanying a copy of Galen's treatise on bandaging. These illustrations represented the genuine Hippocratic traditions of surgical practice as transmitted through later Greek channels to Byzantium. In Paris, Guidi lived with Benvenuto Cellini, who became his friend and who has many laudatory references to him in his autobiography. In 1544 Guidi's book on surgery appeared. It is a splendid folio volume, beautifully printed and containing remarkable woodcut copies, or rather adaptations, of the original tenth-century drawings. Guidi's Chirurgia was the best illustrated work on surgery that had appeared up to its date. It comprises translations of six works by Hippocrates, one by Galen and two by Oribasius, together with commentaries by Galen and by Guidi himself. The treatment of all varieties of fractures and dislocations is described in great detail and is very clearly illustrated. Some three years after the publication of his Chirurgia Guidi was recalled to Italy to become chief personal physician to Cosimo de Medici. He practiced and taught medicine at Pisa, took Holy Orders, received high' ecclesiastical preferment, and was in 1557 raised to the nobility. He died at the height of his renown on 26 May 1569 and was buried in the tomb of his ancestors in Florence. For some years before his death he had been occupied in writing a comprehensive work on medicine. This great work was completed and published by his nephew in three huge volumes between 1596 and 1611. This study is based on original research and it corrects many errors that have been perpetuated in standard reference books.