In modern science of literature there is a growing interest in the subject of the artist and his creative process as one of the ways of self-expression of extraordinary personality in the real world in general and in the art world in particular, and to study the nature of the artist. Fine art occupied a significant place in the aesthetics and poetics of Vladimir Vynnychenko. The themes and issues of some of his literary works were influenced by the creative environment of Paris, where the writer spent many years, as well as personal acquaintance with individual Impressionist artists. Vynnychenko’s characters are the protagonists, they always conflict with the world, although they do not always win in these confrontations. They are often lonely, lacking support and understanding, but strong. Innovative artists are not afraid to loudly declare a decisive break with tradition, call for the improvement of technology and depiction of exclusively human material, choose emotional and highly psychological subjects of paintings, observe and depict feelings. This approach in painting was quite obvious for Vynnychenko, an artist, and the literary work of the great Ukrainian is considered in the context of the world’s leading psychoanalytic currents of the twentieth century. So it is not surprising that psychologism in the work of the writer was decisive. In Vynnychenko’s analyzed works of art we meet various images of artists, observe their work, hear their thoughts on painting, imagine the era in which they lived and worked. We understand that for both them and Vynnychenko, the focus is on the direct fixation of impressions and observations, on deep psychologism and philosophical understanding of reality. The themes of Vynnychenko’s paintings are diverse. However, unifying for all is the focus on the so-called “humanity” of the paintings. Artists focus on facial expressions, conveying expectations, hopes, inner anxiety. Psychological interpretation of images and expressiveness in the transfer of human character are welcome. The degradation of classical art with its primitive and stereotypical paintings focused on the rich bourgeoisie becomes obvious to all. Aesthetic ideals are also changing. Ugliness often breaks through external beauty, or the ugly manifests internal beauty. The concepts of “aesthetics of the ugly” and “beauty of pain” become identical with “new art”.
Володимир Винниченко, довгі роки проживаючи серед творчого паризького бомонду і розділяючи погляди ідеологів «нового мистецтва», проявляв посилений інтерес до теми художника і його творчого процесу в своїх літературних творах. Дався в знаки його талант живописця, тісне спілкування з відомими художниками, участь в українській хвилі французької мистецької школи «Еколь де Парі» і швидкий ріст професіональної живописної майстерності. В образотворчому мистецтві Винниченкові імпонували революційні погляди імпресіоністів, поява яких спровокувала активні обговорення як самого напряму, так і різноманітних подій у живописі, пов’язаних з їх діяльністю. Цю полеміку письменник переніс в свої літературні твори, а образ художника став головним для частини його белетристики і драматургії. Винниченкові персонажі – протагоністи, що завжди конфліктують зі світом, хоч і не завжди перемагають в цих протистояннях. Вони часто самотні, позбавлені підтримки і розуміння, але сильні. Художники-новатори не бояться в повний голос заявити про рішучий розрив із традицією, закликати до вдосконалення техніки і зображати виключно людський матеріал, обирати емоційні і високо психологічні сюжети полотен, спостерігати і зображати почуття. Такий підхід у малярстві був цілком очевидний для Винниченка-художника, літературну ж творчість великого українця прийнято розглядати в контексті провідних світових психоаналітичних течій ХХ століття. Тож нічого дивного немає в тому, що психологізм у творчості письменника був визначальним. В аналізованих мистецьких творах Винниченка зустрічаємо різноманітні образи художників, спостерігаємо за їх роботою, чуємо їхні міркування про живопис, уявляємо епоху, в якій вони жили і творили. Розуміємо, що як і для них, так і для Винниченка, визначальною є орієнтація на безпосередню фіксацію вражень і спостережень, на глибокий психологізм і філософське осмислення дійсності. Тематика живописних творів Винниченкових героїв – різноманітна. Однак головне – щоб у ній панувала людина. Змін зазнають також й естетичні ідеали. Часто крізь зовнішню красу пробивається потворність, або потворне проявляє внутрішню красу. Поняття «естетика потворного» і «краса болю» стають тотожними з «новим мистецтвом». Введення в канву літературного твору образу художника можна розглядати, як спосіб філософського зображення дійсності і людини. Безперечно, поява нового напряму в літературі та живописі значно вплинула на розвиток художньо-естетичної системи Володимира Винниченка.
