Fiction and cinema are in the mode of constant interactive exchanges. At the initial stage of its formation as an art form, cinema not only actively borrowed, used and processed popular literary plots, but also transformed into its expressive system (poetics) purely literary means of expression. In its turn, fiction even before the advent of cinema used techniques that from a modern point of view can be classified as “cinematic”. In the process of developing its language (film poetics), the art of cinema not only “discovered”, transformed these means, but also expressed and improved them. As a result, the reverse effect arose and the poetics of cinema began to be integrated into the expressive and pictorial system of the art of speech, and especially actively from the 20s of last century. This process should be considered in the context of the synthesis of arts, the intensification of which took place at the turn of the nineteenth and twentieth centuries, when it was claimed that the art of the modern era acquired new forms of expression. In order to study the elements of film poetics in literary texts, it is necessary to thoroughly review the main components of film language, they are categories “editing” and “frame”, the first definitions of which were given by film directors (L. Kulieshov, S. Eizenshtein, V. Pudovkyn, M. Romm, A. Tarkovskyi). and literary critics (V. Shklovskyi, Yu. Tynianov, Yu. Lotman). Accompanying them should be considered cinematic means “plan”, “angle” and “rhythm”, the consideration of which includes the analysis of their manifestations in works of fiction. The functionality of the installation is easier and more accurate to explore the data of the history of its formation and attitude to it. Therefore, this exploration is devoted to the initial stages of development of cinema, in particular its specific means, as well as the achievements of the classics of cinema.
Художня література і кіно перебувають у режимі постійних інтерактивних обмінів. На початковій стадії свого формування як виду мистецтва кінематограф не лише активно запозичував, використовував і обробляв популярні літературні сюжети, а й трансформував у свою виражальну систему (поетику) суто літературні виражально-зображальні засоби. Своєю чергою, художня література ще до появи кінематографу користувалася прийомами, які із сучасного погляду можуть кваліфікуватися як «кінематографічні». У процесі розвитку своєї мови (кінопоетики) мистецтво кіно не лише “відкривало”, трансформувало ці засоби, а й увиразнювало та вдосконалювало їх. У зв’язку з цим почався зворотний вплив – поетика кіно почала інтегруватися у виражально-зображальну систему мистецтва слова, й особливо активно – із 20-х років минулого століття. Цей процес слід розглядати в контексті синтезу мистецтв, інтенсифікація якого відбувалася на межі ХІХ–ХХ ст., коли стверджувалося, набувало нових виражальних форм мистецтво епохи модернізму. Задля глибшого вивчення елементів кінопоетики в літературних текстах необхідний ґрунтовний огляд основних складників кіномови – категорій “монтаж” та “кадр”, перші визначення яким дали кінорежисери (Л. Кулєшов, С. Ейзенштейн, В. Пудовкин, М. Ромм, А. Тарковський) та літературознавці (В. Шкловський, Ю. Тинянов, Ю. Лотман). Супровідними до них слід уважати кінематографічні засоби “план”, “ракурс” і “ритм”, розгляд яких включає також аналіз їх проявів у творах художньої літератури. Функціональність монтажу легше і точніше дослідити на даних історії його становлення та ставлення до нього. Тому ця розвідка присвячена початковим етапам розвитку кінематографу, зокрема його специфічних засобів, а також досягненням класиків кіно.
