Article deals with some common theoretical questions and theories regarding the Ottoman Empire as an interesting matter to prove them right or wrong, and how they work on particular historical material. For such reasons several key theories will be used: modernization theory, world-system analysis, divergence theory, historical sociology, class struggle theory, another point of view is Ray Dalio’s concept of “big curve” and economic cycles theory, depicted in Clement Juglar, Tugan-Baranovsky and Nikolai Kondratiev works along with Oded Lagor’s theory of unified growth. Author tries to imply how these theories explain or could explain the magistral way of development in the XVIII century and how Ottoman history is comparable to other states. Main results are next: from modernization theory prospects Ottomans faced couple short periods of what we can call modernization (improvement or reestablishing institutions and the way they perform their strict duties) during the “Tulip Era” (1703-1730), during major confrontations with European powers (1750-1770) and by the beginning or reign of Selim III from 1789. All those endeavors were different in spheres. lasting and methods, but pursuing one goal – to emulate European experience using Islamic and strictly Ottoman background – creating a well-organized state, able to withstand Europe. Due to world-system analysis in the XVIII century Ottoman Empire inadvertently lost its superpower status, diminishing to regional power. Also, they shifted from semi-periphery to periphery, a process which has been proceeding for all of the XVIII century and ended in 1839. From a sociological point of view, Ottoman society began to polarize – both in territorial and functional ways. Territorial – local elites began to grow in wealth and question central government power, creating local myths, dealing with non-Muslim and tribal minorities. Functional – due to absence of large-scale industrial manufacturing and consequently absence of middle class in European view, Ottoman trading elites profited as mediators for Europeans and consequently didn’t grow as “Third power” to provide pressure on their government. Ray Dalio’s “big curve” concept was chosen due to its nearly absence in current research, and it is shown that it is too abstract and uses non-qualified criteria to make any probable conclusion, whether state is fine or on the verge of collapse. Economic activity cycles concept shows that Ottomans situated in the wholesale trend of the XVIII century – diminishing prices for grain and rising activity in the credit sphere.
У статті аналізуються основні соціологічні теорії й концепції стосовно Османської імперії XVIII ст. її політичного, економічного, міжнародного життя. Основні теорії які будуть використовуватися в рамках фактологічного матеріалу: модернізаційна, світ-системна, класова, дивергенційна, історичної соціології, концепція “Великої кривої” Рея Даліо, економічних циклів, описаних згідно методології економічних циклів. Метою статті є перевірка теорій османською практикою і вироблення загальної теоретичної лінії розвитку держави Османів у XVIII ст. Виявлено, що Османська держава пережила у XVIII столітті низку змін, які, на перший погляд були не дуже помітні сучасникам, але які визначили подальший розвиток держави на десятиліття вперед аж до середини кінця ХІХ ст. З точки зору модернізаційної теорії Османська держава зазнала кілька етапів змін, які вже й так докладно досліджені в історіографії: “Епоху тюльпанів” (1703-1730), модернізаційні потуги 1750-1770-х рр., правління Селіма ІІІ (“Нізамі-Джедід”) – які намагалися скопіювати й дорівнятися до європейських інститутів у намаганні відновити військову могутність і вдало протистояти наступу європейців. Через цілу низку причин як суб’єктивного так і об’єктивного або реального характеру ці спроби не дали того результату, який очікували його впроваджувачі, а обмежилися лише певними здобутками, які структурно мало змінили османську державу. Згідно теорії економічних циклів – османи потрапили в низхідну тенденцію ділової активності (як і інші країни), але через структуру економіки та економічну політику зазнали більших збитків, що вплинули на соціальну сферу. З точки зору марксистського аналізу османи залишалися феодальною країною з яскраво вираженим військово-експансіоністським елементом. З точки зору світ-системного аналізу – до кінця століття османи міцно закріпилися в статусі держави напівпериферії, знизивши свій статус до регіональної держави в кращому випадку. З точки зору історичної соціології – османське суспільство почало поляризуватися як територіально (через зростаючу роль місцевих верхівок та пониження влади центрального уряду) та функціонально (через відсутність індустріалізації та асиметричності торгівлі й неадекватності економічної політики влади в османів так і не виник виробничий «третій клас»). Окремо варто виділити концепцію Рея Даліо, яка хоч і відносно популярна в журналістських та наукових колах, але не може слугувати науковою теорією через неверифікованість та понятійну розмитість критеріїв.
